Виправдувальний вирок у кримінальному процесі України

Таким чином, органи досудового слідства допустили у справі неповноту дослідження обставин справи, а суд не усунув її під час розгляду справи[27].

Ряд учених виділяють в науковій літературі і таку властивість вироку суду як його справедливість. На необхідність виголошення справедливого вироку суду прямо вказувалося раніше в Ухвалах Пленуму Верховного суду СРСР[28].

У найзагальнішому розумінні справедливість означає етично обґрунтований і правильний масштаб для співвідношення дій суб’єкта на користь або на шкоду суспільству та інших осіб, з відповідними діями останніх[29].

Як вказує Толочко А.Н., справедливим буде вирок, який у повному розумінні відображає те, що сталося насправді. Одночасно з цим справедливість вироку забезпечується неухильним виконанням процесуального законодавства під час розгляду кримінальної справи і постановленням вироку[30].

По друге, вирок суду повинен бути обґрунтований лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ст. 323 КПК України).

Ця вимога закону означає перш за все обов’язок суду обґрунтовувати судовими доказами всі свої висновки по справі, викладені у вироку. Жодне твердження суду про обставини справи не може бути викладене у вироку, якщо воно не спирається на докази.

Цікаво в зв’язку з цим відзначити вимоги Пленумів Верховного Суду СРСР. Так, в постанові «Про судовий вирок» від 28.07.1950 року[31] вказувалося, що «відкидаючи ті або інші наявні у справі докази на користь обвинувачення підсудного або його виправдання, суд повинен у вироку вказати, чому саме ці докази ним відкидаються». У пізнішій постанові «Про судовий вирок» від 30 червня 1969 року[32] Верховний Суд наголошував суддям, що «при постановленні вироку повинні отримати оцінку всі докази, розглянуті в судовому засіданні. У вироку необхідно викладати обставини, визнані судом встановленими..., а також докази, на підставі яких суд дійшов висновку, що ці обставини мали або не мали місця в об’єктивній дійсності... При цьому судам необхідно у вироку вказувати не тільки прізвища свідків, потерпілих і інших осіб, свідченнями яких, на думку суду, підтверджуються ті або інші фактичні обставини, але і викладати суть цих свідчень».

Тільки судові докази, зібрані, досліджені й оцінені відповідно до закону, можуть обґрунтовувати висновки суду і постановлені відповідно до них рішення. Але закон підкреслює й іншу принципову вимогу, що пред’являється до обґрунтування вироку доказами. Вона пов’язана з особливостями збирання і дослідження доказів у кримінальній справі на різних стадіях процесу.