Не сподівайтеся позбутися книжок

У.Е.: Але змінилися людські голоси. В музеях ми відкриваємо для себе малі розміри ліжок наших предків — значить, люди були менші. Це означає і інший тембр голосу. Коли я слухаю старі платівки Карузо, то запитую себе, чи різниця між його голосом і голосами сучасних великих тенорів спричинена технічними якостями запису, чи відмінністю людських голосів початку XX століття? Між голосами Карузо і Паваротті пролягають десятиліття білків і розвитку медицини. Італійські емігранти в Сполучених Штатах Америки мали зріст, скажімо, 1 метр 60 сантиметрів, а їхні онуки сягають уже 1 метру 80 сантиметрів.

Ж.-К.К.: Коли я опікувався вже згаданою школою Fémis, то одного разу попросив студентів виконати таку вправу — відновити шуми та звуковий фон минулого. Я запропонував це зробити, взявши за основу сатиру Ніколя Буало «Les Embarras de Paris», створивши його звукову доріжку. Також я уточнив, що вулиці були вимощені деревом, колеса на каретах — металеві, будинки — низькі тощо. Поема починається словами «Qui frappe l’air bon Dieu de ces lugubres cris?»(«Хто, Господи, б'є повітря своїми тужливими криками?») А що таке «тужливий» крик у XVII столітті, в Парижі, вночі? Цей досвід пірнання в минуле за допомогою звуків — захопливий, але тяжкий. Як перевірити?

В кожному разі, якщо візуальна та звукова пам'ять людства про XX століття зітреться внаслідок якоїсь великої поламки електромережі, у нас завжди залишиться книжка. Ми завжди знайдемо спосіб навчити дитину читати. Ідея про втрату культури, про занепад пам’яті давня, ми це знаємо. Поза сумнівом, вона така ж давня, що й саме письмо. Ось інший приклад, який я беру з історії Ірану. Ми знаємо, що один із осередків перської культури був на території сучасного Афганістану. Коли монгольська загроза протягом XI–XII століть увиразнюється — а монголи руйнували все на своєму шляху, — інтелектуали та митці міста Балх, серед яких був і батько Румі, покинули місто та забрали з собою найцінніші рукописи. Вони пішли на захід, до Туреччини. Румі до самої смерті мешкатиме в місті Конья, що в Анатолії. В цій історії є анекдот про одного з утікачів, який пішов дорогою вигнання та дійшов до крайньої бідності, а спав на цінних книжках — замість подушок. Ці книжки сьогодні безцінні. В Тегерані якось я роздивлявся колекцію старовинних ілюстрованих рукописів. Чудо. І тут постає запитання всіх великих цивілізацій: що робити із загроженою культурою? Як її рятувати? І що рятувати?