Джерело
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Лэнгдон #5
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC
- ISBN: 978-617-12-5287-5, 978-0-38551-423-1, 978-617-12-5288-2, 978-617-12-4752-9, 78-0-38551-423-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
Двері бару розчахнулись, і Авіла побачив: у приміщення ввалилося двоє здорованів. Вони фальшиво горлали вболівальницьку пісню, були вбрані в зелені футболки, які ледве прикривали об’ємні животи. Очевидно, цього вечора результат матчу був на користь приїжджої команди Ірландії.
«Натяк зрозумілий», — подумав Авіла й підвівся. Попросив рахунок, але кельнерка підморгнула і махнула рукою. Авіла подякував і зібрався йти.
— Хай йому грець! — крикнув один зі здорованів, дивлячись на поважну форму Авіли. — Та це ж король Іспанії!
Обидва зареготали й похитнулися, нахилившись у бік адмірала.
Авіла спробував обминути їх і вийти, але більший з уболівальників грубо схопив його за руку й посадив назад за стійку.
— Стривайте, ваша величносте! Ми сюди здалеку приїхали; маємо випити по кухлику з королем!
Авіла скоса глянув на лапу незнайомця, що вчепилась у напрасований рукав кітеля.
— Відпустіть, — спокійно мовив він. — Мені треба йти.
— Ні… тобі треба з нами пивця випити, amigo!
Чоловік учепився в рукав ще міцніше, а його товариш став тицяти пальцем у медалі на грудях Авіли.
— Та ти, батяню, герой! — Чоловік посмикав за одну з найцінніших відзнак Авіли. — Середньовічний жезл? То ось який ти, лицар в осяйній броні! — розреготався він.
«Терпіння!» — нагадав собі Авіла. Він зустрічав безліч подібних людей — нещасних простаків, які ніколи по-справжньому не боролися ні за що і сліпо порушують чужі права й свободи, що їх хтось відстояв для них.
— Власне, — спокійно відказав Авіла, — жезл — це символ Unidad de Operaciones Especiales іспанського військового флоту.
— Спецназ? — Чоловік удав, що тремтить від страху. — Справляє враження. А оце що значить? — Він показав на праву руку Авіли.
Авіла подивився на свою руку. Посередині, на м’якій частині долоні, чорніло татуювання — символ із чотирнадцятого століття.
«Цей знак — мій захист, — подумав Авіла, дивлячись на емблему. — Але зараз я захисту не потребую».
— А нехай, — сказав хуліган, урешті відпустивши руку Авіли й перемкнувши увагу на кельнерку. — А ти мила, — зауважив він. — Що, стовідсоткова іспанка?
— Так, — люб’язно відказала вона.
— Що, нічого ірландського в тобі не було?
— Ні.
— А хочеш?
Чоловік, звиваючись від істеричного сміху, стукнув кулаком по шинквасу.
— Дайте їй спокій! — наказав Авіла.
Той розвернувся, люто свердлячи іспанця очима.
Другий уболівальник штурхнув Авілу в груди:
— Будеш командувати, що нам робити?!
Авіла глибоко вдихнув — сьогоднішня довга подорож його втомила — і вказав на шинквас.
— Панове, будь ласка, сядьте. Я візьму вам пива.
——
«Як добре, що він лишився!» — подумала кельнерка. Хоча жінка і вміла себе захистити, але від того, як офіцер спокійно поводиться з цими двома дикунами, в неї трохи завмирало серце — і вона сподівалася, що цей чоловік лишиться до самого закриття закладу…
Офіцер замовив два кухлі пива й тонік для себе і знову сів біля шинкваса. Футбольні хулігани вмостилися обабіч адмірала.
— Тонік?! — дражнився один. — А я думав, ми разом вип’ємо.
Офіцер утомлено всміхнувся до кельнерки і допив свій тонік.
— На жаль, маю важливу зустріч, — мовив офіцер, підводячись. — Гарно вам посидіти.
Щойно він устав, як здоровані, мов за командою, різко опустили свої лапищі йому на плечі й посадили назад на стілець. В очах адмірала зблиснула іскра гніву — і згасла.
— Діду, гадаю, ти не став би залишати свою подружку з нами, — здоровань поглянув на кельнерку й огидно поворушив язиком.
Офіцер із хвилину тихо посидів, а потім сунув руку в кишеню кітеля.
Здоровані знову схопили його за рукави:
— Гей, що ти робиш?!
Офіцер повагом дістав мобільний телефон і сказав щось по-іспанськи. Мужики витріщилися на нього, а тоді адмірал знову заговорив англійською.
— Перепрошую, маю зателефонувати дружині й попередити, що прийду пізно. Схоже, доведеться затриматись.
— Оце вже діло, батяню! — сказав більший, випив одним духом свій кухоль і хряснув ним об шинквас.
— Наливай іще!
Наповнюючи кухлі хуліганів, кельнерка в дзеркало помітила, як офіцер натискає кілька клавіш телефона і прикладає до вуха. Додзвонившись, швидко заговорив по-іспанськи:
— Le llamo desde el bar Molly Malone, — промовив адмірал, прочитавши назву й адресу бару з підставки під кухоль, яка лежала на шинквасі. — Calle Particular de Estraunza, ocho. — І через кілька секунд додав: — Necesitamos ayuda inmediatamente. Hay dos hombres heridos[6].
6
Я телефоную з бару «Моллі Мелоун». Вулиця Партікуляр де Естраунса, вісім. Потрібна термінова допомога. Двоє поранених.