Де немає Бога
- Автор: Кідрук Максим Іванович
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC
- ISBN: 978-617-12-4950-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Де немає Бога». Краткое содержание книги:
«Де немає Бога» — спроба збагнути, чи є всередині нас те, що втримує від перетворення на звірів у місці, де не діє мораль, у місці, де немає Бога.
Згортки, муляючи, заважали бігти.
Під стелею на виході з ескалатора висів новий вказівник. Стрілка показувала ліворуч. Анна розвернулася, за півсотні метрів попереду розгледіла трансферну стійку та побігла ще швидше. На ходу жінка дістала смартфон і подивилася на екран. 08:54.
За шість одинадцята за дубайським часом.
Двадцять шість хвилин до вильоту.
Аннина подорож розпочалася двадцять годин тому на старому автовокзалі Рівного, де вона сіла на маршрутку до Києва. О третій пополудні сонце ще висіло високо, тож, виходячи з квартири, Анна захопила сонцезахисні окуляри. Поки вона доїхала до Києва, сонце зайшло, і перед терміналом Анна підняла окуляри на маківку та цілковито забула про них.
Там вони й залишалися — потонули в золотавому волоссі, — доки жінка реєструвалася на рейс, чекала на виліт, куняла в літаку. Похапцем покидаючи літак, на якому прилетіла з Києва, Анна так і не згадала про окуляри. За лічені кроки від трансферної стійки вони висковзнули з волосся та злетіли з голови. Анна схаменулася, лише коли окуляри, дзенькнувши, вдарилися об підлогу. Вона повернула голову й угледіла, як ліве скельце вискочило з оправи та покотилося в той бік, звідки вона прибігла. Тієї миті Анні здалося, що на неї витріщається весь термінал, однак зупинятися вона не стала.
Через секунду жінка застигла перед стійкою.
— Мені до Термінала 3, — випалила, сапаючи. — Якнайшвидше!
Із протилежного боку стояв молодий хлопець, такий самий чорнявий, як і стюард із літака. На стіні позад нього мляво зблискувала синя вивіска «TRANSFER DESK».
— Ваш пункт призначення?
— Пробачте? — Анна давно не розмовляла англійською, та й хлопчина навпроти говорив із жахливим арабським акцентом: йор дістінийшн.
— Куди ви прямуєте? — по складах промовив працівник аеропорту.
— А, так… Бангкок… до Бангкока! Ось. — Анна дістала із сумки роздрукований електронний квиток. — Рейс ALR 114.
Хлопець пробіг очима аркуш.
— Усе правильно, це в Терміналі 3, — по-арабськи тверді «р» та короткі «і».
Він повернув роздруківку. Анна вирячилася:
— А посадковий талон?
— У Терміналі 3 пройдіть до трансферної стійки J. Тут я не можу вас зареєструвати.
— Чому?
— Не можу. Ви повинні зареєструватися в Терміналі 3. — Хлопець показав на ряди пластикових крісел із хромованими бильцями за спиною Анни. — Сідайте. Автобус буде з хвилини на хвилину.
Жінка замотала головою.
— Ні, ні! Ви не розумієте, я не можу чекати, я спізнююся!
— Вам потрібно дочекатися автобуса, — відкарбував хлопець. Потім зм’якшився: — Якщо раніше приїде транспорт «Emirates» чи «Qantas», я попрошу, щоб вони вас підкинули. Зазвичай вони не відмовляють. — Він розвів руками: — Швидше ніяк. Пробачте.
Анна відійшла від стійки та роззирнулася. Вона опинилася посеред просторої зали з низькою стелею на першому поверсі аеропорту. Праворуч і трохи позаду розташовувалася трансферна стійка, ліворуч вишикувалися затерті пластикові крісла з вигнутими спинками. Де-не-де сиділи пасажири. Південна стіна зали була скляною. Анна крізь неї бачила літаки на стоянках перед терміналом. Довкола них метушилися працівники аеропорту в кислотно-жовтих зі срібними смугами жилетках. Трохи далі горбатий велетень «Boeing 747» із Юніон Джеком[12] на хвості повільно розвертався перед розгоном. На паралельній смузі набирав швидкість значно менший, схожий до того, на якому прибула Анна, літак у лівреї «Turkish Airlines». Рев двигунів хльоснув по вікнах за секунду до того, як лайнер задер носа та відірвав шасі від смуги.
— Автобус, — прошепотіла жінка, заламуючи пальці. — Де автобус? — Нічого навіть віддалено подібного на шаттл-бус, який прямує до Термінала 2, у полі зору не було.
12
Юніон Джек (англ. Union Jack) — британський прапор.