Паперова лялька

…Споконвічний острах Європи перед Росією завжди отруював свідомість правлячих кіл центральних європейських держав. Європа охоче допомагала ще Наполеонові в його нашесті на Росію, сподіваючись побачити її крах, але замість цього був побитий сам великий імператор.

Терміново почали вишукувати інші країни, що невдоволені Росією, аби допомагати їм з усіх сил. Польща виявилась саме такою.

Більшу частину Польщі було окуповано Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Неабиякий шматок ще підпорядковувався Росії. Ніяка з трьох імперій не мала змоги втримати за собою всі польські землі. Аби гарантовано послабити Росію, монархи Німеччини і Австро-Угорщини про людське око оголосили створення самостійного Польського Королівства. І відразу в обидва вуха польських націоналістів почали вдувати думку про відродження Польщі в розмірі Речі Посполитої – «від можа до можа», від Балтійського моря до Чорного. Лідером польських націоналістів був маршал Юзеф Пілсудський – ярий націоналіст, для якого усе російське було вкрай вороже, на сумлінні якого згодом опиняться померлі в таборах російські солдати – десятками тисяч!

Миттєво забувши, як ото жити за панування будь-якої іншої держави, Пілсудський мріяв приєднати українські, білоруські та литовські землі. Почалася гра на патріотичних відчуттях населення: загарбницькі прожекти маскувалися міркуваннями про захист своїх історичних земель. В інформаційній боротьбі проти Росії за мовчазної підтримки Європи уживалися всі заходи, навіть відверта брехня. Усіляко пропагувалися «наукові» ідеї про європейське походження поляків і монголоїдне – росіян. Аби виправдати свої імперські замахи щодо України, її землі оголошувалися історичною провінцією Польщі; українська мова – діалектом польської, а російська – спотвореним татарським наріччям.

Відверта наукова неспроможність таких вивертів мало кого турбувала.

Роздмухувалась вже забута образа на Богдана Хмельницького. Явно – за те, що привів Україну в обійми Росії, потай – за те, що не раз і не два побивав польську армію і зіграв неабияку роль в розпаді Речі Посполитої. Повсюдно лунало гасло: «Відновімо історичну справедливість!»

Така рясна сівба не могла не дати сходів. Польський обиватель, що вже стомився від наслідків війни і не надто додивлявся, з чиєї провини вона точиться, дуже охоче перевернув свій гнів на присутніх росіян.

У Варшаві учорашні доброзичливі, приязні і миролюбні сусіди почали ставитися до прибулих росіян вкрай вороже, вбачаючи в їх присутності першопричину своїх власних страждань.

– Люба, ми маємо терміново виїхати з Варшави.

– Коли?

– Чим швидше. Росіянам залишатися в місті стає небезпечно.

– Може, якось обійдеться? Ти ж поляк!

Агаті аж ніяк не кортіло зніматися з обжитого місця, маючи на руках п’ятеро дітей, останньому з яких ледве виповнився місяць.