Убік

Пролунав різкий дзвінок у двері. Здригнувшись від несподіванки, Джо Чип підвів очі й виявив, що сигарета ось-ось пропалить ламіновану поверхню столу з нео-гикового дерева. Він прибрав сигарету й невпевнено почовгав до домофона, завбачливо розміщеного біля дверного замка.

— Хто там? — пробурчав Джо. Поглянувши на годинник на своєму зап’ястку, він побачив, що ще навіть не восьма. Ймовірно, то був робот, який прийшов їй орендною платою. Або ж кредитор. Він не поспішав відчиняти.

— Джо, я знаю, що пора рання, — долинув з динаміка бадьорий чоловічий голос,— але я щойно дістався до міста. Це Джі Джі Ешвуд. Я натрапив у Топіці на декого дуже перспективного для нашої компанії. По-моєму, це чудове надбання, але хочу, щоб ти підтвердив мої припущення, перш ніж я доповім Ранситеру. Так чи інакше, він зараз у Швейцарії.

— Моє вимірювальне обладнання не вдома, — відповів Чип.

— То я зганяю в лабораторію і привезу.

— Воно не в лабораторії, — неохоче визнав Джо, — а в машині. Вчора ввечері у мене не дійшли руки, щоб її розвантажити.

Насправді він надто накачався папапотом і не зміг відімкнути багажник свого говеркару.

— Це може зачекати до дев'ятої? — роздратовано запитав Джо. Маніакальна енергійність Джі Джі Ешву-да діяла йому на нерви навіть опівдні. Зараз, о сьомій сорок, вона видавалася просто нестерпною: Ешвуд був гіршим за кредитора.

— Чипе, любий мій, це просто цукерочка, ходячий симпозіум чудес, від якого голки твоїх датчиків викривляться і який подарує нове життя компанії, а це нам зараз дуже потрібно. І до того ж...

— Це анти-хто? — запитав Джо. — Телепат?

— Побачиш все на власні очі, — заявив Джі Джі Ешвуд. — Я не знаю. Слухай, Чипе, — він стишив голос,— це конфіденційна справа. Не можу ж я стояти тут перед входом й патякати про це прямо на вулиці. Ще хтось підслухає. Насправді я вже вловлюю думки якогось йолопа з цокольного поверху, він...

— Гаразд, — здався Джо Чип. Якщо вже Джі Джі Ешвуд починав свої безкінечні монологи, його було не спинити. Схоже, доведеться вислухати. — Дай мені п’ять хвилин — я вдягнуся й погляну, чи десь у квартирі ще лишилося трохи кави.

Він невиразно пригадував, ніби скуповувався минулого вечора у місцевому супермаркеті. Зокрема, здається, пам'ятав, як відривав зелений купон, тож це могло означати, що купував він чай або каву, або сигарети, чи якісь вигадливі імпортні товари.

— Вона тобі сподобається, — енергійно заявив Джі Джі Ешвуд. — Хоча, як часто трапляється, вона донька...

— Вона? — стривожився Джо Чип.— Мою квартиру не можна показувати людям. Я заборгував роботам-прибиральникам, вони вже два тижні до мене не зазирали.

— Зараз запитаю, чи для неї це важливо.