Промінь
- Автор: Дяченко Марина и Сергей
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8582-5
- Переводчик: Алексей Негребецкий
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Промінь». Краткое содержание книги:
Ця книга є найпершим, прем’єрним виданням цього твору українською мовою.
«Промінь» — яскравий, захоплюючий та неоднозначний філософський роман.
Перед героями постають питання про сенс існування, жертовність, змагання та дорослішання, і утримують увагу заінтригованого читача до останньої сторінки.
Четверо підлітків змушені зіграти у гру: якщо вони дадуть сенс життя кільком поколінням людей, що мандрують крізь Всесвіт до Нової Землі, то повернуть собі власний сенс життя, який було відібрано. Тільки з часом вони розуміють, що їхні «піддослідні» — не комп’ютерна симуляція, і вони самі — фігури у грі невідомих могутніх гравців, а переможець визначить майбутню долю людства.
Він схопився, відкинувши ковдру — на ньому був памперс, як на дитині або на неходячому хворому. Денис завив з жаху й огиди. Не знайшов липучок, довго возився, зриваючи з себе цю гидоту, кинувся туди, де в готельному номері була б душова — і вгадав. Заштовхав шматки памперса на дно порожнього відра для сміття, закрив хромованою кришкою…
Роззирнувся, голий і тремтячий. Ванна кімната стандартного готельного номера: не розкішно, не огидно. Душ і ванна, туалет виблискує чистотою, під дзеркалом — електрична зубна щітка, на вішалці — махровий халат. Денис, цокотячи зубами, натяг на себе біле, нове, стерильно-чуже. Халат виявився майже якраз, у кишені знайшлася запечатана міні-упаковка з ватними паличками. Ти ба, як зворушливо.
Хлюпнув у лице холодною водою. Завис над раковиною, дивлячись на своє відображення. Он воно як. Усе реально. Ця кімната реальна.
Босоніж вийшов з ванної. Затамувавши дух, узявся за ручку дверей…
Замкнено. Авжеж. Мишоловка.
Тільки не смикати двері в паніці, не бити ногами. Не давати волі клаустрофобії. Це затишний готельний номер, а не тюремна камера, усе гаразд…
У кімнаті задзвонив телефон, Денис підстрибнув з несподіванки: дзень. Дзень. Дзвінок лунав з письмового стола; Денис ривком висунув шухляду. На дні валялися ножиці, крихітні котушки ниток, голки-шпильки, гребінець, ще якийсь мотлох — і смартфон без марки. Схожий на дешеву копію корейського бренду, із зарядним пристроєм. Телефон вібрував, трясучи стіл, освітлював шухляду зсередини гнилим зеленуватим світлом. На дисплеї висвітилося: «Промінь».
— Вітаю вас, Денисе, — сказав апарат приємним рівним голосом. — Я Промінь, штучний інтелект, ваш віртуальний помічник на час експерименту. Не чи хотіли б ви пройти первинний інструктаж?
— Нічого, що я голий?
— Ви маєте час, щоб ознайомитися з обстановкою й привести себе до ладу. У вашому розпорядженні є все необхідне. Як будете готові — будь ласка, викличте мене.
Відбій. Денис упустив телефон і роззирнувся: світлі стіни, чистий палас, широке ліжко. Несподівано свіже повітря; вікно, прикрите легкими кремовими шторами. Надворі, здається, сонячний день; Денис кинувся до вікна, смикнув штору…
Не вікно — глуха ніша в стіні. Ні дня, ні ночі, тільки лампи денного світла. Денис зціпив зуби. Нехай. Можна уявити, що це готель в аеропорту. Он і картина на столі — літак на злітній смузі. Мамі б сподобалося.
Він акуратно засунув штору. Пройшовся по кімнаті, зупинився перед книжковою шафою. Так, у цій кімнаті була книжкова шафа з відкритими полицями — такого не було в жодному готелі з тих, де Денис побував. Він почав читати корінці: Шопенгауер. Сартр. Вольтер. «Божественна комедія». «Джерело: збірник казок і притч». Арістотель. Декарт. Дідро. І так далі, упереміш і без системи, чотири щільно заставлені полиці.
Денис покрутив у руках томик Сартра й поставив на місце. Висунув нижню шухляду — вона була наповнена коробками настільних ігор: шахи, нарди, ґо. Ще якісь геть екзотичні, прадавні ігри, реконструйовані за археологічними знахідками: манкала, королівська гра Ур, сенет, мехен, «Чотири кулі», «Собаки й шакали»…
З певним побоюванням подивився на шафу для одягу. Судячи з вмісту бібліотеки — що там? Костюми з краватками чи гамівні сорочки? Денис рвучко відчинив дверцята…
Акуратно складений і розвішений одяг — новий, з етикетками. Джинси, футболки, светри; на полиці — туфлі й кросівки. У пакеті білизна, все його розміру.
Він прийняв душ і одягся. Нормальний одяг додав йому впевненості, він перестав почуватися пацієнтом. Викраденим — так. Але людина в штанях немовби відновлює частину втраченої гідності.
Навмисно довго вив’язував шнурки на нових кросівках — тягнув час. Постояв біля фальшивого вікна. Звалився на ліжко, взяв у руки телефон; в адресній книзі знайшовся єдиний запис: «Промінь».
— Приміщення — триповерховий котедж з територією. Кожному з чотирьох учасників експерименту надано окремий комфортабельний номер. У буфетній кімнаті є все для здорового харчування. У спортзалі ви зможете підтримувати фізичну форму, для вашого відпочинку на території котеджу є відкритий басейн…
— Я хочу вийти з кімнати.
— На жаль, зараз це неможливо. Двері вашої кімнати розблокуються завтра, о восьмій ранку.
— А якщо я до того часу здохну?!
— Стан вашого здоров’я не дає приводу для занепокоєння. У вашому розпорядженні холодильник із запасом продуктів, мікрохвильова піч і чайник. На стіні у ванній кімнаті ви знайдете аптечку з набором медикаментів для першої допомоги.