![Ніжно відданий Декстер [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/1/0/nizhno-viddanij-dekster-uk-download.jpg)
Ніжно відданий Декстер [UK]
- Автор: Линдсей Джеффри
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Ніжно відданий Декстер [UK]». Краткое содержание книги:
Повільно, непомітно, я рухався від тіней огорожі і поклав під кущ гладіолусів пластмасову клавіатуру дитячого піаніно так, аби вона не кидалося в очі відразу.
Клавіатура була в червоних та синіх кольорах, менше фута завдовжки, і мала лише 8 клавіш. Проте вона мала чотири мелодії, які вона програвала би настільки довго, наскільки би вистачило батарейок. Я увімкнув її і повернувся назад до схованки в огорожі.
Почала програватися мелодія «Jingle Bells», а потім «Old MacDonald». З якогось дива, ключові музичні фрази в кожній з мелодій були відсутніми, але іграшка без найменшого коливання приступила до виконання «London Bridge» у тому ж радісному дурнуватому тоні.
Цього було достатньо, аби звести з розуму будь-кого, але напевно для когось, як МакҐрегор — який прямо-таки жив для дітей, — це мало мати ще більшого ефекту. У будь-якому разі, я сподівався на це. Я цілком свідомо скористався цією іграшкою, аби МакҐрегор побачив в ній знаряддя покарання, надіслане прямо із пекла, і зрозумів, що його справи розкриті. Зрештою, чому я не можу отримувати задоволення від того, чим займаюсь?
І, схоже, мій задум спрацював. «London Bridge» звучав лиш втретє, коли МакҐрегор на нестійких ногах вийшов з дому, а в його очах проглядалася паніка. Деякий час він стояв біля дверей, оглядаючись по сторонах. Його рудувате рідіюче волосся виглядало так, неначе він тільки що пережив ураган, а його бліде черевце злегка звисало над поясом тьмяних піжамних штанів. Мені чолов'яга не здався жахливо небезпечним, але ж, звісно, я не був п'ятирічним хлопчиком.
Через секунду, на протязі якої він стояв із роззявленим ротом і чухав себе, — виглядаючи як справжня модель грецького бога Ідіотизму, — МакҐрегор нарешті визначив, з якого місця лунав звук. На цей раз уже «Jingle Bells». Він переступив поріг і пішов на звук, потім трохи зігнувся, аби доторкнутися до маленької пластмасової клавіатури, і навіть не мав жодного шансу здивуватися, коли я вже туго затягнув на його шиї петлю від рибальської волосіні, що могла витримати п'ятдесят фунтів. Він випрямився і подумав, що мав можливість поборотися зі мною секунду-другу. Я затягнув тугіше і він змінив свою думку.
— Припини опиратися, — сказали ми, нашим холодним і командним голосом Мандрівника. — Проживеш більше.
Він почув у цих словах своє майбутнє, і подумав, що може змінити його, тому я ще більше натягнув петлю і тримав її так, допоки обличчя МакҐрегора не потемніло і він опустився на коліна.
Якраз перед тим, як він надумав повністю відключитися, я послабив натиск.
— Тепер роби те, що ми скажемо. — сказали ми.
Він нічого не сказав; лише мало не вдавився декількома своїми великими і болісними вдихами, тому мені довелося трохи смикнути за петлю.
— Ти все зрозумів? — сказали ми і він кивнув, тож ми дозволили йому дихати.
Коли я вів його на повідку в дім, аби взяти ключі від його великого позашляховика, МакҐрегор не опирався. Я забрався на сидіння позаду нього, тримаючи петлю дуже міцно, але дозволяючи йому трохи дихати, аби той залишався живим.
— Заводь машину. — сказали ми йому, але він не ворухнувся.
— Чого ти хочеш? — сказав він голосом, схожим на шурхіт тільки що завезеного гравію.
— Всього, — відповіли ми. — Заводь машину.
— У мене є гроші.
Я натягнув петлю.
— Купи мені маленького хлопчика. — сказали ми.
Я тримав його доволі міцно декілька секунд, занадто міцно для нього, аби дихати, але достатньо довго, щоби він зрозумів, що ми тут головні. Ми знали, що він зробив і відтепер він буде дихати лише з нашого дозволу. Коли ж я послабив петлю, МакҐрегору нічого було сказати.
Він вів машину так, як ми йому говорили: назад по Пд-Зх. Восьмидесятій Стріт до Олд Катлер Роуд і потім південніше. О цій порі майже не було трафіку і ми повернули в район нового будівництва на дальньому кінці Снейпер Крік. Будівництво наразі не проводилось, оскільки власника звинувачували у відмиванні грошей, тому нас ніхто не мав турбувати. Ми провели МакҐрегора до напівзбудованої охоронної будки, проїхали по невеличкій кільцевій дорозі до води і зупинилися поряд з трейлером, де тимчасово розміщувалася контора будівництва. Зараз покинутий трейлер привертав увагу лише підлітків і тих, хто на зразок мене, прагнув конфіденційності.