Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту
- Автор: Библия
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ОО Василіян
- Переводчик: Іван Софронович Хоменко
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту». Краткое содержание книги:
1 Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону. 2 «Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять, 3 - особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче. 4 Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї. 5 Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри - фарисеєм. 6 Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом; 7 (обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять. 8 Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих? 9 Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина, 10 - що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в'язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос. 11 І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах. 12 Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників, 13 у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною. 14 Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.» 15 А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я - Ісус, якого ти переслідуєш. 16 Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з'явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з'явлюся. 17 Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю, 18 щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими. 19 Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню, 20 а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння. 21 За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти. 22 Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити: 23 що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.» 24 Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.» 25 А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю. 26 Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося. 27 Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.» 28. Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!» 29. А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, - без оцих кайданів.» 30 Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними, 31 і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік - казали - не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.» 32 Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»
27. В дорозі до Риму 1-11; серед морської хуртовини 12-20; Павло забезпечує рятунок 21-38; на Мальті 39-44
1 Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій. 2 Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. 3 На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою. 4 Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні, 5 і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських. 6 Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього. 7 Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони. 8 А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея. 9 А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав, 10 кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.» 11 Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла. 12 Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати. 13 Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт. 14 Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон. 15 Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло. 16 Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен; 17 ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло. 18 Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж, 19 а на третій - моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море. 20 А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок. 21 Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. 22 А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде). 23 Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу, 24 і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою. 25 Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені. 26 Ми мусимо натрапити на якийсь острів.» 27 Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них; 28. тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів. 29. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день. 30 А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, 31 Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.» 32 Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав. 33 А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, - казав, - чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. 34 Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.» 35 Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти. 36 Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу. 37 Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38 А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море. 39 Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем. 40 Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег; 41 а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль. 42 Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, - аби ніхто з них не втік уплав. 43 Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, 44 а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.