Ерагон. Спадок
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #4
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-5737-7
- Переводчик: Леонид Владимирович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Спадок». Краткое содержание книги:
«А ти можеш накласти закляття, щоб хоч трохи захистити цю дірку?» — спитала вона, коли Вершник узував черевики.
«Можу… Невже ти й справді так переймаєшся тією подряпиною?»
«Ясна річ…»
Вигадавши закляття, Ерагон поклав долоню правої руки на драконове садно й швиденько пробурчав кілька слів прадавньою мовою. З-під його руки з’явилося слабке лазурове світло, що діяло як оберіг.
«Ну ось, — сказав Вершник, упоравшись. — Тепер можеш не хвилюватися».
«Та де там, здається, у мене й далі випадає луска…»
«Годі, Сапфіро! Час повертатись до табору!..»
Друзі востаннє глянули на озеро й почали видиратись нагору крутим берегом. Щоб не зірватись униз, Вершник допомагав собі, чіпляючись руками за покручене коріння дерев.
За якийсь час вони вже були вгорі. Звідси, з найвищої точки берега, було видно табір варденів, що лежав за півмилі на схід, і зловісну Драс-Леону, темна пляма якої розпливлася по землі на півночі. Однією-єдиною ознакою життя в місті були хмарки диму, що здіймалися над будинками. Торнак, як і завжди, вилежувався на вежі під південними воротами, купаючись у сонячному промінні. Здалеку здавалося, ніби він спить, хоч Ерагон напевно знав, що червоний дракон пильнує за кожним кроком варденів, і варто комусь із них наблизитися до міста, як він одразу сповістить про це Мертага й решту гарнізону.
Вершник виліз на спину Сапфіри, і дракон неквапом закрокував убік табору. У таборі варденів було напрочуд тихо, через що геть усе здавалося повільним та сонним — від перешіптування солдатів до лопотіння прапорів у туманних небесах. Єдиними істотами, котрі не піддалися загальній апатії, були худі напівдикі собаки. Вони нишпорили табором у пошуках недоїдків. Більшість собак мали подерті до крові писки, бо перед цим вони зчепилися із зеленоокими котами-перевертнями. Уже за кілька секунд після початку сутички з котами над табором здійнялося жахливе скавчання, а невдовзі вардени побачили й самих собак, що тікали від котів-перевертнів, підібгавши хвости.
Відчуваючи на собі десятки поглядів, Ерагон розправив плечі, задер підборіддя й пішов упевненими владними кроками. Вардени повинні були бачити, що Вершник сповнений рішучості й витягне військо з будь-якої халепи… Слід було підтримати бойовий дух солдатів бодай у такий спосіб, інакше вони взагалі могли показитися від нудьги.
«От якби Мертаг і Торнак покинули місто! — думав Ерагон. — Тоді б ми пішли на штурм, не вагаючись ані секунди».
Але поки що про Драс-Леону можна було навіть не мріяти. Принаймні Насуада навідріз відмовлялась атакувати місто й, правду кажучи, мала на те серйозні підстави.
— Ерагоне, — суворо казала вона, — ти забув, як насилу вийшов сухим із води після останньої сутички з Мертагом? Ти забув, як він поранив тебе в стегно? А оце його попередження, мовляв, це я з тобою граюся просто так, але наступного разу битиму вже по-справжньому! Він не кидає слів на вітер. Звісно, Мертаг негідник, але в мене б не повернувся язик назвати його брехуном.
— Коли йдеться про битву двох магів, самою силою не обійдешся, — пробував заперечити Ерагон.
— Твоя правда, але й нехтувати нею теж не слід. Крім того, він тепер заручився підтримкою священиків Хелгрінда, а більшість із них, здається мені, володіють магією. Я не буду ризикувати тобою й не дозволю вийти тобі сам на сам із Мертагом, навіть якщо тебе будуть підтримувати бойові маги Блодхгарма. Доки ми не придумаємо, як виманити Мертага й Торнака з міста або як заманити їх у пастку, доки в нас не буде переваги, завдяки якій ми зможемо їх здолати, ми сидітимемо тут, Ерагоне.
Вершник заперечував, доводив, що чекати безглуздо.
— Припустімо, — казав він, — мені не вдасться здолати Мертага. Як же тоді можна сподіватися, що я одержу перемогу над Галбаторіксом?!
Але Насуада була непохитна. Разом із Арією, Блодхгармом та всіма бойовими магами Ду Врангр Гата вона вигадувала найнеймовірніші плани і найскладніші сценарії, шукала можливість використати хоч якісь переваги варденів, та більшість стратегій виявлялись недієвими, оскільки вимагали більше часу й ресурсів, ніж їх зараз було. Насуада зазирнула навіть до Елви й спитала, чи варденам часом не зможе допомогти її дар, що дозволяє відчувати біль інших людей.
— Якщо я знатиму про біль варденів, що вони його зазнають під час боротьби з Торнаком і Мертагом, можливо, це стане мені в пригоді…— пояснила Насуада.