Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Союз із тваринним духом надає дикого і спонтанного характеру ритуальній поведінці шамана. Він є причиною також незвичної поведінки, яка визначає кар’єру шамана: екстравагантних вчинків, відмови від м’яса, напівсонного стану тощо. Вважається, що ці поведінки, які проявляються в пубертатному стані, є доказом входження в контакт з тваринними духами та засвідчують настання мужності[559].
Тут ніяк не проглядається зв’язок із поведінкою Сократа. Додс також хотів побачити сліди шаманізму в історіях, які розповідають про таких персонажів, як Абаріс, Аристей з Проконеса, Гермотім з Клазомен чи Епіменід, які подорожували за межами своїх тіл. Утім, опис пригод Аристея, який дає пізніший письменник другої половини II століття після Різдва Христового, а отже дев’ятьма століттями пізніше, може здаватись відповідним ідеалізованому уявленню, що його зазвичай мають про шаманізм:
Коли він лежав нерухомо на землі, заледве дихаючи, його душа покидала тіло, блукаючи як птах та спостерігаючи все те, що перебувало під нею — землю, море, ріки, міста, звичаї та пристрасті людей, природні явища будь-якого роду. Потім, повернувшись у власне тіло та пробуджуючи його, послуговуючись знову ним як інструментом, вона розповідала все, що вона бачила та чула[560].
Дж. Д. П. Болтон у своєму ретельному дослідженні показав[561], що насправді історія Аристея була витлумачена подібним чином під впливом одного з учнів Платона, Геракліта Понтійського, що цікавився подібними феноменами. Проте, згідно з Болтоном, все підштовхує до думки, що Аристей, який жив у VII столітті до Різдва Христового, насправді, здійснив дослідницьку подорож на південь сучасної Росії та у степи Азії, і що після свого повернення він написав поему під назвою «Арімаспея», в якій розповів про свої пригоди. Здається, також, що у випадку Аристея не йдеться про жодну психічну подорож, у нього була лише справжня земна подорож. Під час своєї шестилітньої відсутності він вважався мертвим. Відтак думали, що цю подорож здійснила його душа у нібито мертвому стані. Тут ще раз ми бачимо непевність, яка нависає над таким різновидом «шаманістських» інтерпретацій.
Можливо, можна виявити сліди шаманізму в певних релігійних аспектах та ритуалах архаїчної Греції, однак немає сумнівів, що потрібно дотримуватися максимальної обережності, коли йдеться про інтерпретацію за допомогою шаманізму постатей та практик її мудреців, від Аристея до Піфагора, які могли досягати повного володіння власного душею за допомогою дисципліни аскетичного життя. Здається, що в їхньому випадку сумніви будуть цілком легітимними. Втім, саме таким сумнівом керується Ж.-П. Вернан, коли пише з приводу таких персонажів, як Абаріс чи Арістей:
З нашої сторони, ми схильні швидше вбачати подібність з техніками типу Йоги, аніж із фактами шаманізму[562].
Ми говорили, що у вправах думки, про які говорить Емпедокл, хотіли бачити зусилля з пригадування попередніх життів. Але, як продемонстрував Ґ. Зунтц, посилаючись на граматичний аналіз, і як можна також виснувати з того тлумачення, яке Порфирій дає цьому тексту у своєму «Житті Піфагора», Емпедокл хотів вказати на надзвичайні здібності сприйняття, якими володів Піфагор[563]. Однак, правдою є і те, що легенди приписують Піфагорові здатність пригадувати свої реінкарнації. Говорили, що він пам’ятав, наче був Евфорбом[564], сином Панфоя, якого Менелай убив під час Троянської війни. Ось чому, оскільки давні розповідали також, ніби піфагорійці практикували вранці та ввечері вправи з пригадування, шляхом яких вони пригадували собі усі події дня чи того, що йому передувало[565], було прийнято вважати, що ці вправи були призначені в кінцевому підсумку дати змогу пригадати попередні життя[566]. Така інтерпретація може насправді спиратися лише на один факт: на те, що в дуже пізньому свідченні — свідченні Гієрокла, письменника V століття після Різдва Христового, коментатора неопіфагорійського апокрифа — «Золотих віршів», ми зустрічаємо поміж іншого і поради щодо практики іспиту сумління. Гієрокл, продемонструвавши моральне значення такої практики, додає:
559
Hamayon R. N. Le chamanisme sibérien… — P. 419.
560
Максим з Тіру, Промови, XVI, 2 // Theophrasti Characters… / Ed. J. Dübner. — Paris: Didot, 1877. — P. 60.
561
Bolton J.D.P. Aristeas of Proconnesus. — Oxford, 1962.
562
Vernant J.-P. Mythe et pensée chez les Grecs… — T. I. — P. 114; T. II. — P. 110, n. 44.
563
Zuntz G. Persephone… — P. 208—209. Порфирій, Життя Піфагора, §30.
564
Порфирій, Життя Піфагора, §45. Burkert W. Lore and Science… — P. 139—141.
565
Ямвліх, Життя Піфагора, §164—165.
566
Vernant J.-P. Mythe et pensée chez les Grecs… — T. I. — P. 111.