Перспективи Української Революції

Дехто визнає сенс визвольної мілітарної боротьби, нехтуючи всі інші ділянки й види революційної дії. Зневіра в можливість та успішність широкої, затяжної революційної боротьби підказала деяким одиницям узалежнювати справу визвольного змагання від розвитку міжнародньої ситуації і від постави сторонніх сил. Такі люди трактують цілу революційну боротьбу в Україні не як властивий шлях до визволення, а тільки як фактор, що привертає увагу зовнішнього світу на українську справу, з'єднує їй прихильників і пособляє нашій зовнішньо-політичній праці. Розцінюючи під цим єдиним кутом крайову боротьбу, такий погляд признає вартість мілітарним діям УПА тільки тому, що вони найголосніше і найбільше притягають увагу чужинецьких чинників. Але властивий революційний процес, залучування щораз ширших народніх мас до визвольної боротьби не має суттєвого значення в очах тих людей, які не вірять у власні сили й у можливості визвольної протибольшевицької революції. Такий погляд може видаватися оправданим тоді, коли поверховно дивитися на справи революцйної дії, на її зовнішні вияви і на зовнішній ефект, а не на її внутрішні розвоєві потреби і закономірності.

Загальна політична ситуація, яка складалася після війни, зробила неможливим щораз більше поширення мілітарних дій, розгортання повстанчих операцій. Прийшов період всебічного й глибинного революційного процесу, в якому мілітарний бік служить передусім підсиленню суспільно-політичних секторів революції. У цілісній стратегії революції звуження дійової мілітарної сили і її акції ніяк не є рівнозначне з послабленням, применшенням сили революції, цілого революційного процесу. Бо повстанча армія і мілітарні дії — це складова частина, одна з функцій і форм революційної боротьби, а не єдиний, сам у собі замкнений фактор. Мілітарні дії УПА повністю капіталізуються на користь зросту революції теж тоді, коли вони самі не зростають і кількісно не поширюють сили УПА. Капіталізуються в тому, що зростає, посилюється революційний процес в інших видах поширенням ідеї визвольної революції, зростанням суспільно-політичних революційних акцій. Коли — зважаючи на цілісну ситуацію і вимоги внутрішнього розвитку, — загальний плян диктує звуження мілітарного сектора, тоді сили цього сектора не демобілізуються, а переводяться до інших секторів для їхнього підсилення і там продовжують ту саму боротьбу іншими формами. Зріст сили революції в інших видах завжди несе в собі такі потенції, які у відповідний час виступлять у мілітарній формі. Цю правду найкраще потверджує створення і блискучий розвиток УПА у висліді цілої попередньої діяльности УВО-ОУН. У найтіснішій співдії та ідейно-політичній єдності ОУН й УПА з самого початку була забезпечена одностайність і пляновість цілого визвольного руху та найдоцільніший за всяких обставин уклад окремих форм революційної сили і дії.