![Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/4/0/vidrodzhennya-nacii-istoriya-ukrainskoi-revolyucii-marec-1917-r-gruden-1919-r-download.jpg)
Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]
- Автор: Винниченко Владимир Кириллович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Вид-во політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]». Краткое содержание книги:
У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.
Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.
В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.
Корніловщина тільки злякала, а не навчила.
6. Проблеми революції й українська демократія.
Тепер дуже важно одмітити відношення української демократії до цих проблем революції, які так трудно розв'язувались у Росії. Важно зрозуміти це відношення в самій суті його, в істотній, ґрунтовній дійсности, а не тільки в словесних виявах. Це необхідно для дальшого розуміння тих явищ, які потім так болюче й з такою шкодою для національного та соціального визволення українського народу виникли на Україні.
Основою, вихідним пунктом відношення української демократії тодішнього часу до всіх явищ і проблем було національне визволення України.
Українська демократія непохитно стояла на тому, що ні політичне, ні соціальне визволення не може бути дійсним визволенням без визволення національного.
І вся російська й українська революції як найкраще доказали справедливість цих тезісів.
Отже не в цьому, як думають деякі, були наші помилки. Поки ми твердо знали й пам'ятали, що вся наша акція, всі наші домагання й здобутки повинні безпосередньо, зараз же, очевидно й недвозначно бути звернені для працюючих кляс українства, поки наша політика, тактика мала цю основу й цю мету, ми були сильні, ми були гармонійні, ми були непереможні своєю злитостю з переважною більшостю українського народу.
Але як тільки ця злитість почала розхитуватись, як тільки керуючі центри почали ухилятись від сеї основної мети, так вони стали слабнути, так почала пропадати в них чудодійна сампсоновська сила, так пішло болюче, надлюдське шукання загубленого талісману.
Про це докладніше мова далі буде. Тепер же варто зазначити відношення української демократії до вищезгаданих проблем, що так неудачно вирішувались на Московській і Петроградській Конференціях.
До Московської Конференції Центральна Рада поставилась цілком неґативно з самого ж початку й не послала на неї своїх представників, яких запрошував Петроградський Уряд. Одним із мотивів такого відношення було й те, що Тимчасове Правительство оцінило силу й вагу українства всього тільки в 5 представників. Але головною причиною було неґативне відношення до самої ідеї конференції, що й виявляється в такій резолюції Центр. Ради з 22-VIII (н. ст.):
„Вислухавши запрошення Тимчасового Правительства прислати представників Центральної Ради на московську нараду, Українська Центральна Рада, признаючи: 1) що московська нарада, яку скликає в найблизших днях Тимчасове Правительство в Москві, не може висловити волі й думки народу цілого краю наслідком означеного Правительством складу учасників, а також з огляду на спосіб їх вибору; 2) що з огляду на се московська нарада не може помогти укріпленню й зміцненню завойовань революції; 3) що навпаки московська нарада з огляду на буржуазний склад її учасників може помогти зростові контрреволюції; 4) що тільки Всеросійські Установчі Збори й Українське Установче Зібрання на Україні можуть висловити правдиву волю народу й утворити діяльний демократичний лад у формі демократичної федеративної республіки, — уважав неможливим і навіть шкідливим брати участь у московській нараді”.
І це було цілком послідовне, цілком відповідне до суті українського руху рішення.
Так само послідовною й гармонійною з завданнями українства була позіція, занята Центральною Радою на Петроградській Конференції.
Перед висилкою своїх делеґатів до Петрограду Мала Рада зібралась (22 серпня) на засідання для вироблення діректів своїм представникам на Конференції.
Це засідання виявило рішуче неґативне відношення Ц.Ради до ідеї коаліційної влади.
Між инчим члени Ц. Ради, обрані потім делеґатами до Петрограду висловлювали такі погляди:
Соціальдемократ М. Ткаченко говорив:
Російська буржуазія показала цілковиту нездатність орґанізувати життя. Тому її треба усунути, а влада повинна перейти до рук селянства та пролетаріату. Для буржуазії необхідним є спинити революцію, щоб не віддати справи миру в руки демократії. Отже сей критичний момент треба вжити на орґанізацію соціалістичного міністерства, щоб справу миру взяти в свої руки. Для одної справи миру варто здобути соціалістичне міністерство. Автономію ж України треба здійсняти фактично й у повному об'ємі. Тоді тільки наші маси піддержать Уряд.
Другий представник с-д. М. Порш також заявляв:
У земельній політиці коаліційний Уряд, почавши від широкої діяльности земельних комітетів, кінчив боротьбою з ними. Так само й з війною. З початку Уряд підносив гасла миру, тепер він принижує порив пролетаріату до вічного миру між народами. Отже чим швидче ми скинемо прінціп коаліції, тим швидче матимемо мир.