Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
— Голосніше, — репетував керівник занять, диригуючи змахами рук. — Дружніше і голосніше! Раз-два! Раз-два!
— Дочок! Ваших! Погвал! Туєм! Дітей! Ваших! Пере! Ріжем! На! Списи! Наса! Димо!
— Брате Белява, — потягнув за рукав уже знайомий йому ад’ютант Флютика. — Брат Неплах просить до себе.
— Шкуру! Обде! Ремо! — ревіли стентори. — Яйця! Вам! Від! Ріжем!
Богухвал Неплах почувався вже зовсім добре, йому ніщо не дошкуляло, він був по-старому злосливий і брутальний. Вислухав те, що Рейневан мав йому сказати. Вираз обличчя, коли він слухав, не віщував нічого особливо доброго.
— Ви ідіоти, — прокоментував він викладену йому в скороченому вигляді і без подробиць аферу в шулерні. — Так ризикувати, і заради кого? Заради якоїсь проститутки! Вам усім могли перерізати горлянки, я справді дивуюся, що не перерізали, Гунцледер, певно, дав на той день вихідний своїм найкращим охоронцям. Ну, але не турбуйся, мій медику, любий моєму серцю і ниркам. Шулер не загрожуватиме ні тобі, ні твоїм компаньйонам-дивакам. Його попередять про наслідки.
— Щодо другої справи, — Флютик сплів пальці, - то ви ще більші ідіоти. Підкарконошшя охоплене вогнем, лужицьке прикордоння палає. Фартенберги, Біберштайни, Дони та інші католицькі вельможі постійно ведуть з нами, як вони самі її називають, шибеничну війну. Отто Бергов, пан на Тросках, уже доробився прізвиська “Гуситовбивці”. А що я поклявся виконати бажання? Я це відміняю. Primo, ти підступно мене обдурив, secundo, бажання ідіотське, tertio, ти не хочеш мені відкрити, чого ти там хочеш шукати. Обмізкувавши це все, я відмовляю. Твоя смерть на католицькій шибениці була би для нас втратою, тим прикрішою, що безглуздою. А в нас щодо тебе є плани. Ти нам потрібен у Шльонську.
— Як розвідник?
— Ти задекларував підтримку справі Чаші. Ти просився в лави Божих воїнів. І добре! Кожен повинен служити так, як він найкраще вміє.
— Ad maiorem Dei gloriam?
— Скажімо, так.
— Я набагато краще прислужуся як лікар, а не як шпигун.
— Оцінку залиш мені.
— Саме на твою оцінку я й покладаюся. Адже це в твоїй нирці я роздробив камінь.
Неплах довго мовчав, скрививши губи.
— Ну добре, зітхнув він, відвівши погляд. — Твоя правда. Ти мене вилікував. Врятував від мук. А я пообіцяв виконати бажання. Якщо ти аж так цього прагнеш, якщо це твоя найбільша мрія, поїдеш на Карконоші. А я не тільки не буду розпитувати, про що тобі в усьому цьому йдеться, а ще й полегшу тобі ескападу. Дам тобі людей, ескорт, гроші, контакти. Повторюю: я не питаю, які справи ти хочеш там вирішувати. Але ти маєш швидко обернутися. До Різдва ти повинен бути в Шльонську.
— У тебе на послугах сотні шпигунів. Вишколених у цьому ремеслі. Які шпигують за гроші або за ідею, але завжди охоче і без примусу. А ти вчепився мене, дилетанта, який шпигуном не хоче і не вміє бути, а тому й не надається, користі з мене буде як із цапа молока. Хіба в цьому є логіка, Неплах?
— А хіба я морочив би тобі голову, якби не було? Ти потрібен нам у Шльонську, Рейневане. Ти. Не сотні вишколених у ремеслі ідейних або професійних шпигунів, а ти. Ти особисто. Для справ, з якими ніхто, крім тебе, впоратися не зуміє. І в яких тебе ніхто не зможе замінити.
— Подробиці?
— Пізніше. По-перше, ти їдеш у небезпечні місця, можеш не повернутися. По-друге, ти відмовився виявити мені подробиці, так що ось тобі реванш. По-третє і найважливіше: я не маю часу. Виїжджаю під Колін, до Прокопа. У питанні ескапади звернися до Гашека Сикори. Він же дасть тобі й людей, спеціальний підрозділ. І пам’ятай: мусиш поспішати. До Різдва…
— Я повинен бути в Шльонську, знаю. Хоча зовсім не хочу. А нікудишній той агент, який не хоче. Який діє під примусом. Флютик якийсь час мовчав.
— Ти вилікував мене, — нарешті сказав він. — Вирвав з кігтів болю. Я віддячу. Зроблю так, що до Шльонська ти поїдеш без примусу. Ба навіть охоче.
— Та?
— Ти став батьком, Рейнмаре.
— Що-о-о?
— У тебе є син. Катажина Біберштайн, дочка Яна Біберштайна, пана на Штольці, у червні 1426 року народила дитину. Хлопця, народженого в день святого Віта, цим іменем й охрестили. Тепер йому, як легко підрахувати, рік і чотири місяці. Згідно з рапортами моїх агентів, прегарне дитинча, викапаний батько. Не кажи, що ти не хотів би його побачити.
— Чудово, — повторив Шарлей. — Двічі чудово.
— Я їй послав з десять листів, — з гіркотою нагадав Рейневан. — Певно, більше ніж десять. Знаю, час воєнний і неспокійний, але котресь із послань мусило дійти. Чому вона не відписала? Чому не дала мені знати? Чому про власного сина я мусив довідатися від Неплаха?