Сто років самотності (збірка)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сто років самотності (збірка)». Краткое содержание книги:
За двадцять років війни полковник Ауреліано Буендіа нерідко заїжджав додому, але повсякчасний поспіх, обов'язковий військовий почет, ореол майже легендарної слави, до якого не залишалася байдужою навіть Урсула, зробили його врешті-решт чужою людиною для близьких. Під час своєї останньої появи в Макондо, коли він найняв окремий будинок для трьох коханок, він лише двічі або тричі спромігся прийняти запрошення на обід і побачитися зі своєю родиною. Ремедіос Прекрасна і близнюки, що народилися саме в розпалі війни, майже не знали його. Та й Амаранта ніяк не могла поєднати образ брата, який провів юність, виготовляючи золотих рибок, з образом міфічного воїна, котрий встановив між собою й рештою людства відстань у три метри. Але коли пройшла чутка про перемир'я і всі стали думати про те, що полковник Ауреліано Буендіа скоро повернеться додому й знову перетвориться на звичайну людину, доступну для любові близьких, родинні почуття, які так довго пробували в летаргійному сні, ожили з небувалою силою.
Нарешті, — мовила Урсула, — в нас у господі знов буде чоловік.
Амаранта перша запідозрила, що вони втратили його назавжди. За тиждень до перемир'я він зайшов у будинок без почту, з двома босими ординарцями попереду, які склали в ґалереї сідло й збрую мула та скриньку з віршами — єдине, що зосталося від колишньої імператорської екіпіровки полковника Ауреліано Буендіа. Амаранта побачила, що він проходить повз двері її майстерні й покликала його. Здавалось, полковникові важко було згадати, хто це стоїть перед ним.
Я Амаранта, — привітно мовила вона, зрадівши його поверненню, і показала руку з чорною пов'язкою. — Бачиш?
Полковник Ауреліано Буендіа усміхнувся так само, як і того далекого ранку, коли вперше побачив її з цією пов'язкою, ідучи по Макондо, засуджений на смерть.
Просто жах, — зауважив він. — Як збігає час!
Урядові війська змушені були поставити охорону біля
будинку. Полковник Ауреліано Буендіа повернувся осміяний, обпльований, звинувачений у тому, буцімто він, намагаючись продатися якнайдорожче, навмисне затягував війну. Його трусило від лихоманки та холоду, під пахвами знову поздувалися нариви. За шість місяців до цього дня, зачувши про перемир'я, Урсула відчинила й прибрала спальню сина, обкурила миром усі кутки, гадаючи, що він вернеться й спокійно дожидатиме старості серед ветхих ляльок Ремедіос. Та насправді за два минулі роки він звів останні рахунки з життям, ба навіть зі старістю. Проходячи повз ювелірну майстерню, яку Урсула прибрала з особливою дбайливістю, він і не зауважив того, що в замку стримить ключ, не помітив дрібного, але болючого руйнування, вчиненого в будинку часом — руйнування, яке після такої довгої відсутності тяжко вразило б будь-кого, хто зберіг живими свої спогади. Ніщо не озвалося болем у його серці: ні пооблуплюваний тиньк на стінах, ні занедбані беґонії, ні посточувані термітами балки, ні оброслі одвірки — він не потрапив у жодну з усіх цих підступних пасток, понаставлюваних на нього тугою. Сів у ґалереї, не скинувши чобіт, закутавшись у плащ, ніби зайшов у дім, щоб перечекати негоду, і цілий вечір дивився, як ллє на беґонії дощ. І тоді Урсула зрозуміла: він недовго проживе з нею. «Якщо не нова війна, — подумала вона, — то тільки смерть». Це припущення було таке чітке й переконливе, що Урсула сприйняла його як пророцтво.
За вечерею Ауреліано Другий узяв хліб правою рукою, а ложку — лівою. Його брат-близнюк, Хосе Аркадіо Другий, взяв хліб лівою рукою, а ложку — правою. Узгодженість їхніх рухів була така точна, що вони здавалися не двома братами, які сиділи один проти одного, а химерним пристроєм із дзеркал. Цю виставу, придуману близнюками того дня, коли вони усвідомили свою повну схожість, було показано на честь новоприбулого. Але полковник Ауреліано Буендіа нічого не помітив. Він був такий далекий від усього, що навіть не звернув уваги на Ремедіос Прекрасну, яка пройшла до спальні повз двері їдальні зовсім гола. І лише Урсула насмілилася вивести його із задуми.
— Якщо ти збираєшся знову від'їхати, — сказала вона посеред вечері, — то хоч спробуй запам'ятати, які ми були на вигляд сьогодні ввечері.