Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Гострі, як кремені, очі зустрілися з поглядом сина.
— Дасть мені корону! — повторив князь різкіше.
— Може, слова підібрані невдало, але насправді в листі сказано…
— Що задумано, те й сказано. Малий хоче дати мені корону. А що легко дається, те легко й забирається.
Князь Балон кинув листа на жарівницю, згори ланцюжка. Пергамен скрутився, зчорнівся і запалав.
Теон аж рота розчахнув.
— Чи ви здуріли таке робити?!
Батько щосили вдарив його тилом долоні по щоці.
— Думай, що кажеш. Тут тобі не Зимосіч, а я — не шмаркач Робб, і не терпітиму сваволі. Я — Грейджой, Великий Жнець Пайку, Король над Сіллю та Скелею, Син Морського Вітру. Ніхто не може дати мені корону. Я візьму її, заплативши залізом, як узяв Уррон Червонорукий п’ять тисяч років тому.
Теон аж відсахнувся від раптової люті у батькових словах.
— То беріть, — виплюнув він, відчуваючи біль у побитій щоці. — Величайте себе королем Залізних островів, поки нікому нема діла! А коли війна скінчиться, переможець роззирнеться навколо і побачить, що за водою якийсь старий бовдур нап’яв на голову дурну залізяку.
Князь Балон засміявся.
— Бачу, ти не боягуз. Не більший, ніж я — бовдур. Гадаєш, я зібрав лодії, аби вони переді мною гарненько качалися на хвилях? Я виріжу собі королівство вогнем і мечем… але не з західного краю, і не на заклик короля-шмаркача Робба. Кастерлі-на-Скелі надто могутній, а князь Тайвин надто хитромудрий, аби його чіпати. Хай навіть ми візьмемо Ланіспорт — втримати однак не зможемо. Ні, я прагну іншої ягідки — не такої соковитої та солодкої, зате дозрілої та беззахисної.
Але де ж висить та ягідка? Теон хотів був спитати, але раптом здогадався сам.
Даянерис I
Дотракійці кликали комету «шієрак кійя» — «скривавлена зірка». Старі бурмотіли, що вона провіщує недобре. Але Даянерис вперше побачила її того вечора, коли спалила хала Дрого — того самого вечора, коли пробудилися дракони. «То провісниця мого повернення», казала вона собі, видивляючись у нічне небо з захватом у серці. «Боги надіслали її, щоб вказати мені шлях.»
Все ж, коли вона висловила свої думки в словах, її служниця Дорея заскиглила.
— У той бік лежать червоні землі, халісі. Жахливі, похмурі місця. Так кажуть наїзники.
— Ми мусимо іти туди, куди вказує комета, — наполягала Дані… хоча по правді, то був єдиний шлях, відкритий для неї.
Вона не сміла повернути на північ, до величезного океану трави, який прозивався Дотракійським морем. Перший халазар, який перестріне їхній жалюгідний загін, проковтне їх цілком — винищить воїнів і поневолить решту. Земля ягнятників на південь від річки була так само закрита. Лазаряни не плекали до них любові, що й не дивно, а вони були надто нечисленні, аби захиститися навіть від такого невойовничого народу. Вона б могла рушити річкою до портів Меєрин, Юнкай та Астапор, але Рахаро попередив, що саме в той бік пішов хал Поно, женучи перед собою тисячі бранців для продажу на базарах живого товару, які обсіли, наче гнилі болячки, береги Невільницької затоки.
— Чого б це я боялася Поно? — заперечила Дані. — Він був ко при Дрого і завжди розмовляв до мене чемно і ласкаво.
— Ко Поно був до вас ласкавий, — мовив пан Джораг Мормонт, — а хал Поно вас уб’є. Він першим покинув Дрого. За ним пішли десять тисяч воїнів. А ви маєте сотню.
«Ні», подумала Дані, «я маю чотирьох». Решта — жінки, хворі старці та хлопчики, які ще не заплітали кіс.
— Я маю драконів, — відповіла вона.
— Які щойно налупилися, — зазначив пан Джораг. — Один удар араха покладе їм край. Хоча Поно радше забере їх собі. Ваші драконячі яйця були коштовніші за всякі рубіни. А живий дракон не має ціни. У всьому світі є лише троє. Кожний, хто їх побачить, моя королево, захоче їх собі.
— Вони мої! — люто вигукнула Дані. Дракони народилися від її віри та її жаги, отримали життя по смерті її чоловіка, її ненародженого сина і маегі Міррі Маз Дуур. Коли вони з’явилися на світ, Дані увійшла в полум’я, і дракони смоктали молоко з її набряклих грудей. — Ніхто не забере їх у мене, поки я жива.
— Зустрінете хала Поно, то довго не заживетеся. Так само і хала Джахако чи когось іншого. Ви мусите йти туди, де їх немає.
Дані нарекла його першим лицарем своєї Королевогвардії… й якщо вже буркотлива порада Мормонта узгодилася зі знаменнями, то годі сплутати, в який бік веде її дорога. Вона скликала свій халазар і сіла верхи на срібну кобилу. Волосся Дані згоріло у поховальному багатті Дрого, тому служниці накинули на неї шкуру вбитого халом хракара, білого лева Дотракійського моря: з його страшної голови зробили каптура, щоб прикрити їй лису голову, а з решти — накидку, що стриміла з плечей униз спиною. Вершковий дракончик глибоко уп’явся пазурами в лев’ячу гриву і обкрутив хвоста їй навколо руки, а пан Джораг зайняв звичне місце при її боці.