Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків

— Ну що, радий? — спитала Ізольда, коли Креня двічі уважно перечитав написане. — А тепер хай папірчик полежить поки що ось тут. — Хазяйка відкрила шухляду й глибоко засунула свій заповіт. — От скінчаться квіточки на продаж, продам курочок своїх і все оце добро, — Ізольда обвела рукою своє майно, — додам виручені гроші до тих, що є, тоді все й перекажу твоєму улюбленому Товариству. Хай підгодовує бідолашне птаство.

Креня не дуже вірив їй, але був спокійний: про шухлядку, де лежав заповіт, він знав дещо таке, про що Ізольда і не здогадувалася…

Раптом почулося жалібне чи то попискування, чи то стогін.

Вони кинулись у другу кімнату, де полишили непритомного Мінімакса, і побачили, що дракончик ворушиться і здивовано кліпає повіками.

— Де… я?.. — кволим голосочком спитав Мінімакс, коли побачив над собою незнайому жінку з птахом.

— У справжніх друзів, — відказала Ізольда і взяла дракончика в руки.

— А де Ліза й Олег? — поцікавився Мінімакс.

Він ще досі почував себе страшенно гидко після куріння, тож відразу заприсягнувся яйцем, з якого вилупився на світ, ніколи в житті більше не торкатися тютюну в будь-якому вигляді!

— Вдома вони, де ж їм бути! Але зараз до них не можна, — відповіла Ізольда, бо ще не придумала, як обдурити Мінімакса, і підшукувала вірогідне пояснення.

Аж тут хтось щосили загрюкав у вхідні двері.

Ізольда заметалася по кімнаті.

— Ой, Максику, тобі треба негайно сховатися!

— Чому? Від кого?

— Потім поясню! — відмахнулась Ізольда. — Там таке сталося, таке-е-е!.. — Раптом на очі їй трапив пилосос «Вихрь». Вона підбігла до нього й наказала Максику: — Сюди!

Дракончик прочитав назву — «Вихрь» — і не став заперечувати: адже вихори, тайфуни, бурі та смерчі — драконяча стихія! Мінімакс спритно зістрибнув з рук Ізольди у темну посудину пилососа і почув, як над ним клацнула кришка.