Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Я щодо пані Стелли та її колег. Я коли тікав, то бачив їх. Вони неподалік, у приватному будиночку. Дуже метушаться. Здається, до чогось готуються.
— Агов, — ватажок байкерів зліз зі свого мотоцикла й загрозливо посунув на блідого покутника. — Тікав — то й тікай собі далі, чого приперся? Жити набридло?
— Ви тільки не хвилюйтесь, — щиро сказав покутник, заспокійливо здіймаючи долоні, — я нічого не збираюсь робити. Я просто посиджу з дівчатками, аби їм було не так самотньо.
— Ти що, ідіот? — разом поцікавились Ірка й ватажок байкерів.
— Я тренуюсь, — ображено буркнув покутник, сідаючи прямо на землю біля ніг зв’язаної Ірки. — Звісно, я втік… Але ж повернувся! Наступного разу…
— Наступного разу ніколи не буде, — твердо сказала Віка. — Заберіть звідси цього недоумка!
— Та нехай сидить. Він розважить, — зненацька запропонував байкер. — Прикольний такий чувак. І взагалі, кицюню, чим ти тут займаєшся? Ти, звісно, гьорла — закачаєшся, для такої нічого не шкода… Але на мочилово я за так не підписувався! Тобі ці дівки щось заборгували — не віддають?
— Ой, котику, не бери до серця! Це так, між нами, дівчатками, — роблено посміхнулась Віка й недбало цьомнула байкера в щоку. Той розплився в широкій блаженній посмішці й випнув груди.
— Ну то що, віддаси? — Віка вп’ялась очима в Тетянку.
Та глянула на Ірку, але фізіономія подруги випромінювала саму лише тугу. Звільнитись було неможливо. Усе-таки їх зв’язали відьми. Тетянка зітхнула й гірко кивнула.
— Ну нарешті! — закричала Віка. — Зараз я розв’яжу тобі одну руку, ти даси її мені…
— А чому тобі? — пролунав обурений Аллин голос. — Ану зараз же відійди!
— Стули пельку, Алко, — кинула через плече Віка.
Алла враз стрибнула. Відчайдушно заверещавши, вона вчепилась у Вікине золоте волосся й звалила її на землю. Віка миттю схопила суперницю за руді патли. Вони покотились по землі.
— Мій дар! Ні, мій! — гарчали обидві відьмочки.
У цей час із задніх радів відьмочок вибралась колишня охоронниця Ольги Вадимівни:
— Доки вони там б’ються, ти мені руку давай, — наказала вона Тетянці, але та навіть не встигла поворухнутись, як юрба молодих відьом, репетуючи й розмахуючи кулаками підім’яла під себе новоявлену претендентку.
За якусь мить бились абсолютно всі. Відьми тягали одна одну за волосся, плювали в обличчя й підставляли підніжки. Вони щипалися, кусалися й штурхалися! Із юрби на мить випірнула Віка. Її досконале личко перетинала довга кривава подряпина. Зірвавши з ручки мотоцикла шолом, відьма знову кинулась у бій, розмахуючи ним в різні боки. Найміцніша пластмаса тріснула. Власник шолома досадливо крекнув.
— Отакої! Оце так дівки! — захоплено похитав головою ватажок, всідаючись на землю поруч із покутником.
— Вам весело, а час минає! — нервово сказала Тетянка, не зводячи очей із бійки. — Агов, дівчатка, скоро полудень! Хтось братиме в мене дар, чи ні?
Але відьми не чули її. Бійка була якраз у розпалі.
— А що то за дар такий? — зацікавлено спитав ватажок, поглядаючи знизу вгору на прив’язану Тетянку. — Ну, той, що ти маєш віддати?
— А, чаклунський, — повела підборіддям Тетянка.
Ірка штурхнула подругу плечем:
— Чого розпатякалась? — прошепотіла вона.
— Гірше все одно вже не буде! — на повен голос відповіла Тетянка. — У мене лишилося півгодини, а вони там б’ються! А потім скажуть: вибачай, Тетянко, ми спізнилися, доведеться тебе прирізати!
— А ти кому завгодно цей дар передати можеш? — поцікавився ватажок.
— Та ж ніхто не бере! — знову обурилась Тетянка.
Ватажок задумано втупився у відьмочок, які продовжували битись. У глибині сутички раз по раз сліпуче зблискувало золото Вікиного волосся.
— Шкода, офігенна гьорла… — пробелькотів байкер. — Але з чаклунським даром я таких іще цілу купу знайду, чи не так? — запитально глянувши на Тетянку, сказав він. — Нумо, хлопці! — скомандував ватажок. — Женіть цих дівок звідси! Розвоювались!
Байкери з реготом пострибали на мотоцикли й повільно рушили до відьом, що продовжували битись.
Колесо одного мотоцикла штурхонуло першу відьмочку, колесо іншого наїхало на Аллу. Оговтавшись, дівчиська побачили клин мотоциклістів, що рухався на них.
— Що ти робиш, котику?! — понад кермами й головами гукнула Віка, відступаючи перед мотоциклами.
— Тпрусь! — гаркнув на неї головний байкер.
— Слухай, ти ж дорослий хлопець! — намагаючись бути максимально переконливою, заторохтіла Ірка. — Яке чаклунство? Ти ще скажи, що в Гаррі Поттера віриш!