Ліки від страху
- Автор: Вайнер Аркадий Александрович, Вайнер Георгий Александрович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0247-3
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Ліки від страху». Краткое содержание книги:
Вістря роману спрямоване проти споживацького ставлення до життя.
Вовки з казки й живі щурі. Зведені брови вчителя і його олівець, який повзе по класному журналі до твого прізвища, коли не вивчено уроку. Зникає в минулому класний журнал, та лишаються зведені брови і жовна на щоках доцента…
Любий друже Лижин! Як багато що терзає людей!
Забіякуваті хлопчаки у дворі, а потім хулігани на вулиці… Глузування сусідського дівчиська… А згодом повсякчасна збентеженість перед жінкою…
Допікають хвороби, невдачі, прикрощі на службі.
Дратує хамство швейцарів і зухвалість таксистів, страшить сивушний пітний сморід насильника і світлий талант ученого колеги-суперника, гнітить думка про смерть, намагаєшся не думати про старість і неміч, проймає піт від телефонних дзвінків та телеграм на світанку…
Темрява довкола була непевна й мінлива. А майданчик перед ворітьми лікарні освітлювався пронизливим прожекторним світлом.
Сонна сердита вахтерка мигцем глянула на Лижина й довго читала моє посвідчення; потім ключем відімкнула другі, внутрішні двері, пропустила нас у двір, невдоволено буркнула навздогін:
— Носить вас лиха година серед ночі, спасу нема…
Ми пройшли довгою алеєю, і дерева над головою весь час картонно шаруділи поріділим листям, обігнули темний лікувальний корпус з поодинокими жовтими калюжками світла в кімнатках чергових, поминули господарчий двір і зупинились біля дверей одноповерхового маленького будиночка. Лижин бряжчав в'язкою ключів, не влучаючи в шпарину, потім замок заскрипів, Лижин ступив у темний передпокій, клацнув вимикачем, сказав:
— Заходьте…
У низенькому приміщенні із склепінчастою стелею було похмуро й холодно. Біля вікна стояли два обшарпаних письмових столи, в кутку старий незграбний сейф, уздовж стін надійно змонтований довгий верстак. На ньому стояли три складені прилади: переплетіння трубок, колби, які мінилися дзеркальним блиском, гнучка плутанина шлангів, масивне намисто кулькових холодильників — багато що нагадувало мені обладнання панафідінської лабораторії, хіба що було все це скромніше, компактніше, простіше. На робочому столі посеред кімнати — металевий ящик з патрубками, які виходили з нього, різне обладнання, машини, прилади.
— Отут ми синтезували метапроптизол, — сказав Лижин, і в голосі його не було ні гордості, ні радості, ні хвилювання. Лише втома і гіркота.
Я ходив тісною лабораторією, Лижин сів на складаний алюмінієвий стілець, мерзлякувато хукав у долоні.
— Чому Панафідін так і не зміг провести синтез? — спитав я.
— У нього ідея неправильна, — коротко відповів Лижин, зачаровано дивлячись перед собою в одну точку. Що він бачив зараз перед собою? Які світи обертались цієї миті перед його зором? Дорого дав би я зараз, щоб дізнатись про це.
— А в чому неправильність ідеї? — наполегливо розпитував я і ніяк не міг забути величезну, прекрасну лабораторію Панафідіна, зосереджених учених біля приладів, елегантну охайність кабінету й спортивну сумку «Adidas» у кутку. «Де сьогодні граємо — на «Шахтарі» чи на «Хіміку»?»
— Я тоді неправильно розумів механізм цього процесу, — сказав Лижин.
— Ви? — не зрозумів я.
— Авжеж, — скривився Лижин. — Вони ж варіюють у різноманітних аспектах запропоновану мною чотири роки тому методику. А вона неправильна — я це сам зрозумів тільки з рік тому.
— У чому ж помилка?
Лижин із сумнівом подивився на мене: чи зможу я зрозуміти пояснення.
— Будь ласка, я спробую пояснити, коли вам це цікаво. Що буде незрозуміло — перепитуйте…
Він, певне, трохи відволікся від своїх невеселих думок, вмостився на стільці зручніше, закурив і сказав:
— Процес одержання метапроптизолу складається з чотирьох стадій — трьох підготовчих і четвертої, в якій ми Додержуємо й одночасно закріплюємо продукт синтезу. Персті три стадії ми освоїли давно, проте виділити хоча б одну молекулу метапроптизолу не щастило — ні тоді, коли ми працювали разом, ні після того, як розійшлись. У цій роботі є така послідовність. — Лижин встав і підійшов до верстака з приладами, показав на групу зв'язаних скляними трубками колб: — Беремо будь-який амін, приміром, анілін, і нітруємо. Але нам потрібен у молекулі замість атомів кисню водень, і тоді ми кладемо в автоклав нітрозу і каталізатор з іридієвопаладієвої суміші — цей процес називається гідруванням.