Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
Минуло ще з чверть години. Есесівський гарнізон, піднятий по тривозі, залізним кільцем оточив табір, почав прочісувати довколишню місцевість. У повітрі повисли освітлювальні ракети, і в таборі стало видно як удень. А сліпучо-білі мечі прожекторів металися довкруж, обмацуючи кожний горбочок, кожний кущик. У Явожницькому лісі зчинилася шалена стрілянина, самими ж есесівцями було вбито і поранено кілька патрульних. Перелякане воїнство з черепами в петлицях мундирів з самого початку пішло хибним шляхом. Магічне слово «партизани», злетівши з язика того, що провалився, зчинило фурор, і тому патронів не шкодували. Минуло чимало часу, поки есесівське начальство зрозуміло свою помилку і вирішило нарешті взятися за сам табір, грунтовно розслідувати причину загадкового обвалу, що стався за межами табору.
О третій годині ночі сотні озброєних до зубів есесівців увірвалися в табір і оточили тринадцятий блок. Чехи уже встигли знищити все, що треба було знищити, починаючи з карти, диво-ліхтарика, медикаментів, сигарет і кінчаючи запасними робами. Усе це було вкинуто у вигрібну яму з нечистотами. Чехи встигли домовитись про те, як поводитись під час арешту, на допитах. Вони палко вірили, що Орлятку і Жорі пощастить врятуватися, радянські юнаки були тепер для приречених живою ниткою, яка протягнеться в майбуття. Побратими розуміли, що есесівці страчуватимуть їх перед строєм тисяч в'язнів, отже, свідками їхнього подвигу стануть двадцять п'ять тисяч чоловік — громадяни з усіх країн Європи. А чимало з них таки дійдуть до Перемоги і розкажуть у своїх країнах про все бачене й пережите, і жива пам'ять людська про полеглих не вмре, не загине, не згасне, не вивітриться з свідомості ні сивих ветеранів, ні молодих поколінь, служитиме благородній справі боротьби проти насильства і зла. І це було для них єдиною моральною втіхою.
Вони мали сокири і стамески-кинджали, але вирішили не пускати в хід цю зброю під час арешту, щоб не викликати масової кривавої розправи над тисячами безневинних в'язнів. І тому, коли озвірілі есесівці з автоматами в руках влетіли в тринадцятий барак, сподіваючись на відчайдушний опір, Карел спокійно, з убивчим сарказмом сказав: «Не хвилюйтесь, панове, ми вирішили утриматись від різанини». Ошелешені есесівці зв'язали їм за спиною руки й почали виводити з барака, але щойно прибулий лагерфюрер наказав: «Кожному чехові по черзі розв'язати руки і, засунувши усі десять пальців у щілину між косяком та дверима, поламати пальці, після чого знову зв'язати руки за спиною. Для профілактики, щоб ці жевжики вже не змогли нічого зробити своїми «золотими» руками. А потім ми з ними ще поговоримо по щирості…» Невдовзі усі двері, одвірки й поріг у цьому бараці були забризкані кров'ю…
Потім їх, покалічених і закривавлених, із зв'язаними руками, погнали у есесівське містечко, а в таборі при світлі прожекторів почався серед ночі незвичайний аппель. Перераховували десятки разів, а затим почалась перевірка номерів за списками. В'язні підходили до начальства і показували витатуйований на лівій руці номер. У списку біля номера ставилась позначка, після чого перевірений переходив на протилежний бік майданчика.
— Гундертайнунддрайсікгундертайнундзехцік!
Володя здригнувся, як від пострілу, вийшов із строю і, холодіючи всім тілом, закачав рукав, підійшов до есесівського начальства, не бачачи нічого перед собою, неначе сліпий. Його відзначили в списках, і вже викликали інший номер, але Володя не зреагував на те, і лише удар києм, від якого задзвеніло у вухах і захиталася земля під ногами, привів його до тями. Немов уві сні, поплентався до гурту перевірених, все ще не розуміючи, чому його не затримали. Адже арештантська роба замащена глиною, а на долонях, ліктях і колінах страшні мозолі, вкриті кривавими струпами, — результат шістнадцятиденної роботи в тунелі. Йому здавалось, що есесівці бачать усе це і зразу ж схоплять підозрілого. Та ніхто не звернув на нього уваги, бо тисячі інших в'язнів теж були брудні, в корості і струпах, виразках і саднах, синяках, чиряках та інших болячках. За ним «проскочив» Жора. А Петро? Його номер значився аж у кінці списку. Він прийшов останнім. Не впав. Це здавалося неймовірним. На превеликий подив, обшук чомусь не влаштували, і в хлопців лишилося дванадцять пачок сигарет.