Засліплення

Ледь похитуючись від голоду, Кін підвівся й спробував відчинити інші двері, які вели до передпокою. Він виявив, що його замкнено. Спіймавши себе на замірі знайти щось поїсти, він, попри свою слабість, засоромився. З усіх різновидів людської діяльности на найнижчому щаблі стояла їжа. З неї зробили культ, хоч насправді вона тільки передувала іншим, вельми упослідженим фізіологічним функціям. Цієї хвилини йому спало на думку, що для однієї з них є привід і тепер. Він сказав собі, що має право поторгати двері. Порожній шлунок і фізичне напруження так його виснажили, що він знов мало не заплакав, як напередодні, коли лічили витрати. Але сьогодні йому забракло сили навіть заплакати; він тільки жалібно вигукував:

— Та я не хочу їсти, я не хочу їсти!

— О, це, перепрошую, чути приємно, — сказала Тереза, що вже якийсь час чекала за дверима, прислухаючись до його перших рухів. Нехай не думає, що вона його нагодує. Чоловіка, який не приносить у дім грошей, не годують. Ось що Тереза збиралася йому сказати; вона боялася тільки, що він про їжу забуде. Та коли тепер він їсти відмовився сам, вона відімкнула двері й сказала йому, що про це думає. І розводити в своєму помешканні бруд вона, мовляв, теж не дозволить. Коридор перед її кімнатами належиться їй. Так завше ухвалює суд. Що сказано про те, як можна проходити в будинках? Вона розгорнула й розгладила складену в кілька разів цидулку, яку доти тримала в руці, й прочитала:

— «Проходити дозволено тимчасово, до окремої вказівки».

Вона вже побувала внизу й купила в різника та городниці — і там, і там її терпіти не могли — харчів на одного їдця, хоч це обійшлося їй дорожче й зазвичай вона запасалася відразу на кілька днів. У відповідь на здивовані погляди Тереза демонстративно заявила: «Віднині його вже ніхто не годуватиме!» Господарі, покупці й продавці в обох крамницях були вражені. Потім Тереза слово в слово списала оголошення біля сусіднього проходу. Поки вона дряпала, торбина з тими гарними харчами лежала на брудній землі.