З Елеанор Оліфант усе гаразд

— З’їж це, — сказав він, — і не рухайся, доки я не повернуся.

Я збагнула, що дуже зголодніла. Відвідувачі похорону проходили повз, але ніхто не бачив мене в моєму сховку. Мені тут навіть подобалося. Сидіти було дуже зручно, а коридор був теплим, я почувалася крихітною землерийкою в затишній нірці. Наступне, що я пам’ятаю, як повернувся Реймонд і ніжно, але наполегливо почав мене трусити.

— Прокинься, Елеанор, — сказав він. — Уже пів на п’яту. Час йти.

Ми взяли таксі до квартири Реймонда. Його будинок розташовувався у східній частині міста, яку я не дуже добре знала, адже не мала причин тут бувати. Я з полегшенням дізналася, що його сусідів по квартирі не було вдома, коли ми, трохи спотикаючись, входили в коридор і намагалися не сміятися.

Він дуже непристойним чином спрямував мене у вітальню, де стояв величезний телевізор. А навпроти нього були розкидані ігрові приставки. Окрім комп’ютерного безладу, у квартирі було доволі охайно.

— Не схоже на місце, де живуть хлопці, — здивовано промовила я.

Він засміявся.

— Ми ж не тварини, Елеанор. Я знавець пилососа, а Дезі трохи схиблений на чистоті.

Я кивнула, відчуваючи полегшення, знаючи, що, поки я сидітиму, нічого не причепиться до моєї нової сукні та колготок.

— Чаю? — запитав він.

— Насмілюсь припустити, що в тебе немає горілки чи «Магнерсу», — промовила я.

Він підвів брову, а я продовжила:

— Зараз мені вже значно краще, після сосиски в тісті та сну, — сказала я, і це було дійсно так.

Я відчувала легкість і чистоту та зовсім не почувалася п’яною, гострі почуття дуже приємно затупилися.

Він засміявся.

— Що ж, мені здається, що келих червоного вина не завадив би.

— Червоного чого? — перепитала я.

— Вина, Елеанор. Наприклад, мерло — на нього у «Теско» була спеціальна пропозиція цього тижня.

— А «Теско», — сказала я, — у такому випадку… гадаю, що я приєднаюся до тебе. Але тільки один келих, — додала я, мені не хотілося, щоб Реймонд вважав мене алкоголічкою.

Він повернувся з двома келихами та пляшкою з ковпачком, який загвинчувався.

— Мені здавалося, вино закорковують, — сказала я.

Він ніяк не відреагував на моє зауваження.

— За Семмі, — сказав він, і ми цокнулися келихами, так, як це роблять люди в телевізорі. Вино було теплим і оксамитовим і за смаком нагадувало підгоріле варення.

— Не поспішай! — сказав він, розмахуючи пальцем так, щоб насмішити мене. — Не хочу, щоб ти впала на диван!