Чи це людина
- Автор: Леви Примо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-388-5
- Переводчик: Марьяна Ивановна Прокопович
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чи це людина». Краткое содержание книги:
«Чи це людина» — проникливе і щемке свідчення злочинів проти людства, живий голос Голокосту, автобіографічний твір про болючий досвід виживання приреченого на знищення, про глибинну самотність, про пошуки і віднаходження людської душі навіть у пекельних колах табору смерті.
Ця ідея про місію Німецької Нації витривала після поразки у Першій світовій війні, а навіть зміцнилася внаслідок приниження, спричиненого Версальським мирним договором. Її бере собі на озброєння один з найзловісніших і найнебезпечніших персонажів Історії, політичний провокатор Адольф Гітлер. Німецькі буржуа та промисловці прислухаються до його полум’яних промов — Гітлер здається їм перспективним, він зможе звернути на євреїв ту ненависть, що її німецький пролетаріат відчуває до класів, які привели народ до поразки та економічної катастрофи. Протягом кількох років, починаючи з 1933 року, він зумів скористатися гнівом приниженої країни та націоналістичною гордістю, яку розбудили попередні пророки — Лютер, Фіхте, Гегель, Вагнер, Ґобіно, Чемберлен, Ніцше; його нав’язлива думка полягала в тому, що Німеччина повинна панувати не в далекому майбутньому, а вже зараз; не через цивілізаторську місію, а з допомогою зброї. Усе те, що не є германським, він вважає нижчим, а навіть огидним, і першими ворогами Німеччини є євреї з причин, які Гітлер виголошував з догматичним шаленством: бо вони «іншої крові», бо вони споріднені з євреями Англії, Росії та Америки; бо вони спадкоємці культури, яка перед послухом надає перевагу розмислові та обговоренню, в якій заборонено поклонятися ідолам, тоді як він сам сподівається, що його будуть вшановувати як ідола; він навіть не вагається проголосити, що «нам не можна довіряти розумові та свідомості, а вкласти всю нашу віру в інстинкти». Зрештою, чимало німецьких євреїв досягли ключових позицій в економіці, фінансах, мистецтві, науці, літературі; Гітлер, бездарний художник і горе-архітектор, виливає на євреїв всю свою образу та заздрість невдахи.
Впавши на вже підготований ґрунт, це зерно нетерпимості проростає там неймовірно буйно, але у нових формах. Антисемітизм фашистського штибу, що його будить у німецькому народі Слово, проголошене Гітлером, ще більш варварський, ніж всі його попередні різновиди; до нього долучаються штучно викривлені біологічні вчення, згідно з якими слабкі раси повинні поступитися місцем расам сильним, абсурдні народні вірування, що їх здоровий глузд давно вже поховав, а також безперервна пропаганда.
Доходять до нечуваних крайнощів. Єврейство — це, мовляв, не релігія, від якої можна відійти, охрестившись, ані не культурна традиція, яку можна поміняти на іншу: це людський підвид, відмінна і нижча за інших раса. Євреї, мовляв, тільки на позір є людськими істотами — насправді вони є чимось іншим, чимось огидним і невимовним, «більш віддаленим від німців, ніж мавпи від людей»; вони винні у всьому — у хижому американському капіталізмі та радянському більшовизмі, у поразці 1918 року та в інфляції 1923 року; лібералізм, демократія, соціалізм і комунізм — це сатанічні вигадки євреїв, які загрожують монолітній моці нацистської Держави.
Перехід від теоретичного проповідування до практичного здійснення був швидким і брутальним. У 1933 році, лише через два місяці після приходу Гітлера до влади, виникає перший концтабір у Дахау. У травні того самого року спалахує перше вогнище з книжок єврейських авторів та ворогів нацизму (але понад сто років до того Гейне, єврейсько-німецький поет, написав: «Той, хто палить книжки, раніше чи пізніше палитиме людей»). У 1935 році антисемітизм кодифікують в монументальному і дуже детальному законодавстві, «Нюрнберзьких законах». У 1938 році, за одну ніч спровокованих згори заворушень, спалюють 191 синагогу і знищують тисячі єврейських крамниць. У 1939 році євреїв недавно окупованої Польщі замикають в ґетто. У 1940 році відкривають концтабір в Аушвіці. У 1941–1942 роках машина знищення працює на повному ходу — у 1944 році число жертв становитиме мільйони.
У щоденних практиках таборів знищення реалізується та ненависть і зневага, що їх поширювала нацистська пропаганда. Тут не просто панувала смерть: ціла маса маніакальних, символічних елементів мала на меті довести і підтвердити, що євреї, цигани, слов’яни — лише худоба, покидьки, відходи. Згадайте татуювання в Аушвіці, коли людям ставили тавро, яке ставлять волам; перевезення у вагонах для худоби, які ніколи не відкривали, і депортовані (чоловіки, жінки та діти!) мусили цілими днями лежати у власних нечистотах; номери замість імен, те, що в’язням не видавали ложок (хоч після визволення виявилося, що на складах в Аушвіці їх цілі тонни), щоб вони хлебтали баланду, мов собаки; осквернення трупів, з якими поводилися як з будь-якою сировиною, з яких виривали золоті зуби, у яких відрізали волосся як матеріал для тканин, а попіл використовували для удобрення полів; чоловіків і жінок використовували як піддослідних тварин, на яких випробовували медикаменти, а потім вбивали.