Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

Можливо, важило тільки те, що поневірятися на самоті, починаючи з нуля, було чимось настільки чужим для цього покоління, що навіть блиск Кремнієвої долини не був цього вартий. Програма Тіля була чистим аркушем. Це був новий погляд на дорослішання на прикладі молодих людей, десантованих у контекст найуспішнішого сектора економіки країни.

Де були Томаси Джефферсони й Александри Гаміль­тони, які починали країну з нуля? Ким були люди, що, власне, запустили компанії? Що насправді зробила ця мережа для тих, помазанних на геніальність? Чим був успіх? І чи були ці компанії справді успішними?

Очевидним успіхом стипендіальної програми стала сама її ідея — ідея розриву з тим, що нав’язують і до чого змушують інституції. Відколи стартувала програма Тіля, ідея вступу до університету вже не була потребою, як колись. Люди, які покинули навчання або відмовилися від нього, часто вважалися талановитішими, в них вбачали потенціал неабиякої обдарованості. За новим консенсусом, вони, напевно, знали щось особливе.

Це також допомогло змінити розуміння роботи. Замість вчитися на юриста або лікаря, серйознішою валютою стало робити те, що ти хочеш. Так само, як ідея романтичного кохання перетворила шлюб з обов’язку на щось, до чого людина почала ставитися з пристрастю, Кремнієва долина перетворила роботу з чогось, що було буденною частиною життя, щоби заробляти гроші й годувати родину, на щось, що відтепер обіцяло бути п’янким і радісним.

Сьогодні в певних сегментах суспільства робота сприймається як гра. Почасти через те, що Google збудував офіс, який схожий на велику дитячу кімнату. Так само робили Apple і Facebook. На роботі ніхто не чекав, що ти виростеш серйозним і дорослим — навпаки: сподівалися, що станеш дитиннішим, розважатимешся, будеш щасливішим і свідомішим. Робочий день перетворився на шкільну перерву.

Стипендіати Тіля були прикладами сучасних дітей, які почувалися занадто розумними, щоби просто йти працювати в банк або юридичну фірму, або ще якесь плебейське місце, куди ходять на роботу звичайні випускники. Ні, талант у наші дні їде на Захід, і якщо навчання з цим не допоможе, то навіщо воно потрібно? Нині в університетах по всій країні пропонуються програми для підприємців і курси створення стартапів. Міста будують технологічні центри й з усіх сил намагаються копіювати Стенфорд. Harvard Innovation Lab, I-Lab скидаються на маленький Google, зручненько вмостившись поруч із зарослою плющем бізнес-школою університету.

Разом із міграцією справа доходить до ще одного стрибка. Не лише вищості Долини, а й вищості того, що вона створила — машини.