Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)
- Автор: Стеблівський Євген
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВМВ
- ISBN: 978-966-413-333-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)». Краткое содержание книги:
І про кохання, яке сильніше смерті…
— Ну ви даєте! — аж присвиснув Ром.
— Та вони вже дістали, — скривився Олежка. — Хочеш?
Роман подивився на двері кімнати, на яких ще, здавалось, похитувався звабний образ.
— Ну, — сказав через паузу. — … «Стрьомно» якось.
— А я тепер того… бридую, — тяжко зітхнув Олежка. — Віриш, — прошепотів Рому, позиркуючи на двері, — їх тут мала вся рота. І якби ж вони хоч були красавіци. А то — та чорна, як циганка, а ця — косоока.
— Вона? — подивувався Роман. — А я й не помітив!
— А ти не туди дивився, — захихотів Олежка. — Я теж першого разу не помітив. У неї погрємуха — Камбала!
— От біда!
— Ну, давай краще вип’єм!
— Давай!
Вони, вихилили ароматний міцнючий напій, що аж забивав дух, і Ром відчув, як по його тілу миттю розливається рідкий жар.
— За що люблю цей бальзам — за те, що зі ста грамів вставляє!
— То вам пощастило, — позаздрив Олежка. — У вас «духи» з Прибалтики.
— Ну… Прізвище знаєш яке? Цибулькіс. Він каже, що у них, у Литві, «лук» називають «цибуля», як і в нас в Україні!
— Та ну!
— Так. Бо Литва ж у нас правила сімдесят літ. Аж до Чорного моря, там, де зараз Одеса.
— От папілюкаси!
— Ну… Та бог з ними. От пійло у них — те, що треба. І ще — маринована рунка до пива!
— Слухай, Ром, а може, по справжній траві? Покурим? У мене тут є трохи. «Запас в ж. пу нє єб. т!». Ну, як хочеш. Тоді бери ще бальзаму!..
Неначе відчуваючи настрій Рома, саме в ці дні Владка йому написала. Листа. І якого!
Листа Ром одержав вранці, при вході на плац віддав листоноша-єфрейтор. Взвод якраз виїхав на полігон, й увесь день Ром носив листа біля серця, мов велику коштовність, — відкладав приємні хвилини на спокій.
Провалюючись по коліно в снігу, розвертаючи й звертаючи в цеп змокрілих від вправ новобранців, Ром відчував зліва на грудях тепло шматочка паперу. Від неї!
Потім «слони» розклали біля старої верби багаття, й сержанти — Ром з Арменом — зробили привал на соснових гілках, за термосом міцного чаю. Ром зненацька відчув, як нестерпно повільно відлічують секунди його позолочені «командирські» (ті годинники потай курочили з НЗ в «бееремках»).
Щоб швидше йшов час, вони підобідали сосисочним фаршем в консервах і погнали свої замилені взводи «в дозор» через поле. До вечері, коли верталися в казарму, новобранці падали від утоми.
Сержанти також втомились й не сиділи в «каптерці» після відбою. Коли всі вгомонились, Ром вмостився найзручніше за столом у високому кріслі, в галіфе з підтяжками й чистій полотняній сорочці — то був ексклюзивно сержантський «шик» у розвідці — вишикував рядочком три тонкі й довгі сигари «Койба Есплендідос», які привезли комусь із синків багаті матусі, тут же прилаштував сірники і попільничку — й тільки тоді акуратно ножничками розрізав конверта…
Лист його приголомшив. Ром перечитав два чи три рази, тоді закурив запашну сигару. Й почав з початку. «Милий Ром! — писала йому Владка: — Мені ніхто в житті не дарував стільки квітів! Я не можу забути твої поцілунки, я дуже люблю тебе цілувати, я люблю, коли ти шепчеш мені такі ніжні слова і торкаєшся мене так ніжно…» Лист був довгий-довгий, і в ньому була така злива емоцій, що Ром відчув себе в справжньому водопаді. А на останній сторінці сяяв подарунок саме в стилі Владки: слід від губів її помади, яка ледь ясніла під світлом і від неї йшов знайомий тонкий запах.
Ром запалив ще сигару й знов перечитував листа уважно, запам’ятовуючи дрібниці, а потім обережно торкнувся відпечатка її вуст своїми…
Й раптом відчув на губах солодкий смак коханої жінки…
Розділ 31
Уляна
Листопад 1920 р.
— …Уляно, серце моє, кохаю тебе так сильно! Побачив тебе тоді в шпиталі вперше, мов з очей твоїх щастя напився! Не знав такої краси у світі… Захотілося пригорнути до серця твою ніжну голівку, цілувати зелені очі, твоє біляве волосся! Й не відпускати ніколи!
— Люблю тебе, Рудю! Та боюся… Кохання наше народилося в лиху годину. Ледве не загинув ти, ледь врятувала! Бережи себе, любий, добре? Он Лазар утік, гірше звіра. Повернеться сюди — всіх у крові втопить.
— Не бійся, Улянко. Як Лазар повернеться — швидко дай знати. Я знаю, що його заспокоїть!