Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-36-9
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану». Краткое содержание книги:
Герміону ці слова, здається, втішили.
*
На вечерю вони пішли разом з усіма, але до ґрифіндорської вежі не повернулися. Сховавши плаща під мантію, Гаррі склав на грудях руки, щоб ніхто нічого не помітив. Вони причаїлися в порожній комірчині біля вестибюлю і чекали, коли спорожніє вітальня. Ось пробігли останні учні і грюкнули двері. Герміона визирнула.
— Усе добре, — прошепотіла вона. — Нікого нема. .. надягаймо плаща...
Притулившись одне до одного, щоб ніхто їх не побачив, вони навшпиньки перетнули вестибюль і зійшли кам'яними сходами надвір. Сонце вже торкнулося Забороненого лісу, золотячи верхівки дерев.
Діставшись до халупи, вони постукали. Їм відповіли не зразу. Нарешті з дверей визирнув блідий і тремтячий Геґрід.
— Це ми, — прошепотів Гаррі. — Ми під плащем-невидимкою. Впусти нас, і ми його скинемо.
— Вам не вільно було приходити! — прошипів Геґрід, відступаючи набік.
Вони зайшли. Геґрід швидко зачинив двері, і Гаррі скинув плаща. Геґрід не плакав і не кидався їм на шиї. Він мав вигляд розгубленої людини, яка не розуміє, де вона і що вона. Дивитися на його безпомічність було стократ нестерпніше, ніж на сльози.
— Може, чайочку? — запропонував він і потягся за чайником. Його величезні руки дрібно тремтіли.
— Геґріде, а де... Бакбик? — запитала, вагаючись, Герміона.
— Я... я си... випустив його надвір, — відповів Геґрід, розливши на стіл молоко, яке він намагався налити в глечик. — Припнув його на гарбузовій грядці. Гадав 'єм, що він схоче ще поглянути на дерева і... і подихати свіжим повітрєм... перед тим, як...
Геґрідова рука так шалено затрусилася, що глечик з молоком вислизнув і розлетівся на друзки.
— Я приберу, Геґріде, — кинулася наводити лад Герміона.
— Там у шафці є ще один, — Геґрід опустився на стілець і витер рукавом чоло.
Гаррі глянув на Рона, а той невтішно зиркнув на нього.
— Невже ніхто нічого не може зробити! — обурено запитав Гаррі, сідаючи біля Геґріда. — Дамбл...
— Він пробував, — озвався Геґрід. — Він не має ніяких повноважень, аби скасувати їхній вирок. Він їм казав: з Бакбиком усьо файно, але вони там усі перелякані. .. ви ж знаєте Мелфоя... мабуть, погрожував їм... а той кат... вони з Мелфоєм старі друзяки... але всьо ніби буде в моменті... без мук... і я буду поряд...
Геґрід ковтнув слину. Він безтямно блукав поглядом по хатині, мовби шукаючи хоч якийсь промінчик надії.
— Дамблдор також прийде... щоб бути при тому.. Написав мені зранку. Каже, що хтів би бути... бути зі мною. Йой, яка то файна людина той Дамблдор...
Герміона, яка й досі шукала в Геґрідовій шафці глечик для молока, раптово схлипнула, але відразу перестала. Вона випросталася з глечиком у руці, ледве стримуючи сльози.
— Ми також залишимося з тобою, Геґріде, — почала вона, але Геґрід захитав своєю кудлатою головою.
— Ви мусити си вертати до замку. Я ж казав, що не хтів би, аби ви це виділи. Вам однак не можна тут бути... Гаррі, якщо Фадж із Дамблдором тебе застукають, ти будеш мати вели-и-кий клопіт.
Обличчям Герміони покотилися сльози. Щоб приховати їх від Геґріда, вона почала готувати чай. Узявши пляшку з молоком, щоб налити в глечик, вона раптом верескнула.
— Рон! Я... не може бути... це — Скеберс!!!
— Що-що?! — ошелешено витріщився на неї Рон. Герміона підняла глечик і перевернула його догори дном. З обуреним писком, чіпляючись за стінки глечика, на стіл вивалився Скеберс.
— Скеберс! — розгублено вимовив Рон. — Скеберс, ти що тут робиш? — Він схопив пацюка, що й далі пручався, і підняв його вгору. Скеберс виглядав жахливо: він був іще худіший, шерсть вилазила жмутами, залишаючи великі залисини. Він відчайдушно виривався з Ронових рук.
— Все нормально, Скеберс! — заспокоював його Рон. — Тут немає котів! Ніхто тебе не чіпає!
Геґрід раптом зірвався на ноги і прикипів очима до вікна. Його зазвичай червоне обличчя стало біле, мов пергамент.
— Уже йдуть...
Гаррі, Рон і Герміона зиркнули у вікно. Замковими сходами спускалося кілька чоловіків. Попереду йшов Албус Дамблдор, його срібляста борода поблискувала в промінні згасаючого сонця. Поруч дріботів Корнеліус Фадж. За ними — ветхий представник Комітету і кат Макнейр.
— Мусите йти, — сказав Геґрід, у якого, здавалося, тремтіла кожна клітинка тіла. — Не можна, щоб вони вас тут виділи... біжіть, швиденько...
Рон запхнув Скеберса в кишеню, а Герміона схопила плаща-невидимку.
— Я вас випущу на задні двері, — мовив Геґрід.
Вони вийшли за ним через двері, що вели на город. Гаррі відчував якусь нереальність подій, а особливо, коли побачив Бакбика, прив'язаного до дерева за гарбузовою грядкою. Бакбик, здавалося, відчував, що має щось статися. Він похитував з боку на бік своєю гостродзьобою головою і тривожно бив копитом землю.
— Всьо файно, Бікі, — тихенько заспокоїв Бакбика Геґрід. — Всьо файно... — Він повернувся до Гаррі, Рона й Герміони. — Ідіть... Біжіть...
Але вони не рухалися.
— Геґріде, ми не можемо...
— Ми розкажемо їм, як було насправді...
— Вони не посміють його вбити...
— Біжіть! — гаркнув Геґрід. — Мені ще тілько бракувало, щоб і ви втрафили в біду!
Вони не мали вибору. Герміона накинула плаща-невидимку на Гаррі й Рона. Біля хатини почулися голоси. Геґрід глянув на те місце, де вони щойно зникли.
— Швиденько біжіть... — здушено звелів він. — Не слухайте... — І пошкандибав до своєї хижі — у двері вже стукали.
Повільно, у якомусь страхітливому заціпенінні, Гаррі, Рон і Герміона нечутно обійшли Геґрідову хатину. Коли минули передні двері, ті з грюкотом зачинилися.