Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Зауважмо, що таким чином в армії опинилося багато полковників та військових старшин (підполковників) і дуже мало молодших старшин.
Основна маса молоді відбула навчання в Інструкторській школі старшин. Виняток стосувався лише молодших старшин Запорізької та 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізій (ця остання була сформована в Австро-Угорщині з українців-військовополонених російської армії), оскільки вони перебували на кордоні, у фронтовій смузі, обов’язкове навчання в Інструкторській школі на них не розповсюджувалося.
У кадрах полків — піших, кінних і гарматних, спостерігався дисбаланс між кількістю штаб-старшин і обер-старшин. Окрім того, ці полки були надзвичайно нечисленними — фактично існували лише на папері. Так, наприкінці червня 1918 р. у 58-му Січовому полісу 16-ї пішої дивізії нараховувалося тільки 15 старшин і 1 лікар; у 61-му Павлоградському полкові — 20 старшин, 7 підстаршин, 12 козаків; у 62-му Бахмутському — 14 старшин і 30–35 козаків{172}. З 14 старшин 62-го Бахмутського полку 5 були полковниками та військовими старшинами (тобто штаб-старшинами); 6 — сотниками та значковими (кадровими капітанами, штабс-капітанами і поручиками російської армії); 1 значковий та 2 хорунжих належали до 1-го та 2-го випусків Інструкторської школи старшин. У жовтні до полку прибуло ще 3 хорунжих — випускників 3-го випуску Інструкторської школи. Саме ці 6 молодих старшин — були українським ядром полісу, решта, за висловом одного з них, — елемент «україножерчий» або індиферентний до української справи{173}.
Є відомості також про чисельність старшин по 11-й пішій дивізії з доданою до нею 11-ю гарматною бригадою (обидві розташовувалися у Полтаві). Ад’ютант одного з гарматних полісів, сотник В. Милоданович, згадував про їх чисельність:
«Отже, в теорії організація була гарна, але в полках майже не було солдатів! Німці дозволили зробити призов тільки в окрему гвардійську дивізію (“сердюки”) у Киіві, а в інших частинах мали змогу служити лише добровольці. Таким чином, в підготовлених мною донесеннях по табелі “термінових донесень” у 32-му гарматному полкові незмінно фігурували: 17 старшин, 1 підстаршина, 10 канонірів, 2 коня та один віз. Разом — 28 людей. Оскільки полки були приблизно однаковими, то з управлінням бригади та інспектора артилерй корпусу у Полтаві було 150 артилеристів. Тармат на початку зовсім не було, але пізніше полки бригади отримали по одній гарматі зразка 1902 року, а корпусна артилерія — дві 48-лінійні гаубиці. У піхотних полках чисельність була вищою; наскільки — сказати не наважусь, але загалом чисельність залоги була, швидше за все, 400–500 осіб»{174}.
Отже, чисельність молодших старшин в Українській армії 1918 р. була надзвичайно низькою. На засіданні з’їзду начальників корпусів у Головному управлінні Генерального штабу, яке відбулося 6 жовтня 1918 р., було оприлюднено такі дані:
«Офицерский состав. В пехоте 50–80 и до 100 % (в полках 16 дивизии не наблюдается прилива), в легкой артиллерии вопрос стоит несколько хуже — нет младших офицеров. В коннице офицеров от 45 до 65 %, в конной артиллерии 25–28 %. В общем особого недостатка офицеров, кроме артиллерии, не наблюдается. <…>
Унтер-офицерский вопрос стоит значительно хуже, главным образом ввиду плохой материальной обеспеченности и более заманчивых условий службы в других ведомствах, куда многие охотно переходят. В общем в полках инструкторов имеется от 18–25 %, за исключением У корпуса, где их всего лишь 8—10 % и полков 12 дивизии, где их около 4 %. В V корпусе решено тяжесть обучения первого призыва возложить главным образом на офицеров. <…>
Казаков 5—10 %. <…> Недостаток казаков объясняется главным образом малым образом содержания (90 рублей)»{175}.
Підсумовуючи всі наведені факта, можна зробити висновок, що у складі Української армії влітку — на початку осені 1918 р, включаючи Військове міністерство, Генеральний штаб, Головний штаб, галузеві військові управління, кадри 8 корпусів і 4 1/2 кінних дивізій, Сердюцьку, Запорізьку та 1-шу Козацько-Стрілецьку (Сірожупанну) дивізії, нараховувалося 4 500 — 5 000 генералів, штабі обер-старшин.
Після того, як у жовтні 1918 року на території Української Держави почалася мобілізація старшин військового часу, чисельність кадрової армії дещо збільшилася. Не рахуючи управлінь Військового міністерства та інших центральних військових установ, Окремої Запорізької та 1-ї козацько-стрілецької дивізій, у кадрах армії П. П. Скоропадського за станом на 1.11.1918 нараховувалось 5194 старшини, 904 урядовці, 3414 підстаршин та 13979 козаків{176}.