Осінь патріарха

він розписався, хоч у нього все нутро вивертало від цього смороду, і лише подумав, нажаханий: “матусю моя рідна Бендісьйон Альварадо, та що ж це за бестія!.. хто б міг подумати - і це з його вишуканими манерами й квіткою в петельці!..” - і звелів: “не присилайте мені більше цього в’яленого м’яса, Начо[12], з мене досить вашого слова”, - але Саенс де ла Барра заперечив йому: “це чоловіча справа, генерале! а якщо у вас не вистачає духу, щоб глянути правді в вічі, то так і скажіть!  тоді нате вам ваше золото - і зоставайтеся собі зі своїми давніми друзяками!” - “от тобі й маєш! та він ще й не за таке наказав би розстріляти рідну матір!..” - майнула в нього думка, але він прикусив язика і вголос промовив: “не гарячкуйте так, Начо, виконуйте свій обов’язок!..” - отож зловісні мішки, повнісінькі схожих на кокосові горіхи відрубаних голів, і далі надходили до палацу, а він з важким серцем наказував, щоб їх віднесли якнайдалі, - і змушував себе скрупульозно прочитувати всі свідоцтва про смерть, а вже потім розписувався: “гаразд”, - так він розписався про одержання дев’ятисот вісімнадцяти голів своїх найзапекліших супротивників - і вночі побачив уві сні себе самого в образі однопалого звіра, котрий залишає на вкритій’ свіжим цементом рівнині сліди, які нагадують квітку наперстянки; щоранку він прокидався з присмаком жовчі в роті і натужно перераховував голови на гнойовищі гірких спогадів, коли наглядав за доїнням корів, такий заглиблений у свої старечі думи, що не міг уже й розібрати, чи то в нього у вухах дзвенить, чи дзижчать комахи в пожухлій траві; “матусю моя Бендісьйон Альварадо, - думав він, - де ж це в мене набралося стільки ворогів?., а справжніх винуватців і досі не знайдено!” - і Саенс де ла Барра пояснив йому: “за кожні шість голів наживаємо шістдесят ворогів, за кожні шістдесят - шістсот, а далі - шість тисяч, шість мільйонів”, - “та це ж уся країна! ну його к бісу, ми так ніколи не скінчимо!..” - на що Саенс де ла Барра незворушно відказав: “спіть спокійно, генерале! скінчимо, коли вони скінчаться”, - варвар, та й годі! Він ані на мить не втрачав упевненості в собі, ніколи не вагався, - здавалось, його сповнювала якоюсь таємною силою постійна присутність настороженого добермана, який був єдиним свідком зустрічей свого хазяїна з президентом, - першого разу