Стара фортеця

— Куди сватає, тату?

— Ось постривай, про все дізнаєшся! — загадково посміхнувся батько, підходячи до умивальника. — А найголовніше — не бійся: кажи тільки правду. Там справедливі люди працюють. Товариша Дзержинського учні.

Батькові слова мене трохи заспокоїли. Але однаково час спливав дуже повільно. Ліг спати я з півнями, та заснути довго не міг. Я прислухався до рівного, спокійного батькового хропіння і все обмірковував його слова. Куди ж мене сватає Омелюстий? Чого мене викликають на Семінарську? Хто такий цей Кудревич, котрий мене завтра допитуватиме?

Уранці я схопився з постелі перший. Батько й тітка ще спали. Тихенько я вибіг на подвір'я і, сполоснувши холодною водою обличчя, вийшов на вулицю.

По дорозі я обмацував заховану в кишеню повістку На вулиці було тихо й прохолодно. Над парканом, обвитим крученими паничами, дзижчали мухи. Котра зараз година? Хто його знає: може, шоста, а може — дев'ята. Влітку сонце сходить дуже рано, й довіряти йому небезпечно.

На фортечному валу ходив вартовий. З гвинтівкою в руках, у шинелі він повільно походжав уздовж поручнів. Він ще охороняв місто від бандитів. А що як справді коли-небудь бандити спробують вдертися до міста?

Адже вони ховаються недалеко звідси — в сусідніх лісах, але особливо їх багато на одинадцятій версті. В цьому місті Калинівське шосе оточене густим, дрімучим лісом, з глухими ярами й лощовинами. Цими ярами бандити часто підкрадаються аж до шосе й грабують проїжджих селян, убивають комуністів і навіть нападають на червоноармійців. Вони можуть першої-ліпшої ночі обійти місто з боку фортеці й, убивши вартового, вдертися до центру. Недарма щоночі ревком і комітети незаможників споруджають вартування жителів. Жителям видають у ревкомі гвинтівки й патрони, і вони ходять з ними по вулицях міста.

На зеленому паркані вищепочаткового училища порозвішувані шкіряні сідла. Дощані ворота училища відчинені навстіж. У дворі димиться похідна кухня. Попід самим ґанком на траві сохне білизна. На Губернаторському майдані порожньо. Навпроти губернаторського будинку видніється прикрашений ялиновими гілками дерев'яний поміст. З цього помосту під час революційних мітингів проголошують промови.

Обминаючи Губернаторський майдан, вузеньким провулочком я підійшов до друкарні. Вона була ще зачинена. На сходинках ґанку сидів сторож. Стрілки годинника на ратуші показували пів на восьму. Мені залишалося ще дві з половиною години. «Піти хіба додому? Ні, додому однаково не піду», — вирішив я й повільно, не поспішаючи пішов далі Тернопільським спуском, на Новий бульвар. Назустріч дедалі частіше почали траплятися поодинокі прохожі. Проїхав віз із п'ятьма червоноармійцями. В руках вони тримали рушниці. Обганяючи воза, галопом проскакав вершник, одягнений у чорне, з польовим біноклем на грудях.