Кримінальне право України: Загальна частина: підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-095-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України: Загальна частина: підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників.
Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визначеного умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкідливих наслідків тут немає їх індивідуальної визначеності. В особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб’єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Наприклад, при завданні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками.
Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь його суспільної небезпечності і тому повинні враховуватися при призначенні покарання.
§ 4. Необережність та її види
1. Необережність, як і умисел, — це основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці та безпеки виробництва, окремих службових злочинів. Не можна недооцінювати небезпеку необережних злочинів. Як свідчить практика, значна частина матеріальних збитків завдається необережними злочинами, які до того ж часто залишаються безкарними. Недисциплінованість окремих осіб, їх зневажливе ставлення до виконання своїх службових та професійних обов’язків в окремих випадках призводять до катастрофічних за своїми масштабами та тяжкістю наслідків. Прикладом тому є аварія на Чорнобильській АЕС.
У ч. 1 ст. 25 КК України зазначено два види необережності: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.
Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
За ч. 3 ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв’язку з настанням суспільно небезпечних наслідків (див., наприклад, статті 119, 286, 367 КК). Ці норми сконструйовано за ознаками матеріального складу злочину. Із наведених визначень злочинної самовпевненості та злочинної недбалості випливає, що законодавець у ст. 25 КК якраз і сформулював необережність через ставлення особи до наслідків свого діяння, тобто дав ці визначення відповідно до матеріальних складів злочинів. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з необережності. Наприклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведенні вибухових робіт (ст. 250 КК), правила міжнародних польотів (ст. 334 КК). Ці норми сконструйовані за ознаками формального складу злочину[48]. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму та вид вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності).
2. Злочинна самовпевненість, як і інші види вини, характеризується двома ознаками — інтелектуальною та вольовою.
Інтелектуальну ознаку злочинної самовпевненості відображено у законі вказівкою на ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння (дії, бездіяльності). У теорії кримінального права з цього питання висловлено різні думки. Одні автори вважають, що особа при злочинній самовпевненості усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності). Інші, навпаки, стверджують, що при самовпевненості суб’єкт не усвідомлює суспільну небезпечність вчинюваного діяння, що інтелектуальна ознака самовпевненості — це не позитивне усвідомлення суспільної небезпечності діяння, а обов’язок і можливість такого усвідомлення. Остання думка уявляється більш обґрунтованою.
48
Злочинам, відповідальність за які сконструйовано за ознаками «усіченого» складу злочину, необережність не притаманна.