Викрадач ангелів
- Автор: Люнд Ева-Марія
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-8118-50-2
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Викрадач ангелів». Краткое содержание книги:
Що, здавалось би, може статися в тихому маленькому містечку за якихось сім днів? Ба, може статися катастрофа, яка загрожує знищенням не тільки одного міста, а й усього людства. Адже до влади над світом рветься лиховісна сила, яка зомбує, підпорядковує собі людську свідомість і веде засліплених на край прірви. І їй таки вдалися б усі її лихі наміри, якби не втрутився малий дотепник ангел Фелікс та його відчайдушні друзі.
Замість відповіді Фелікс знов показав рукою на вихід. Асмодеус зник у дверях і важкою ходою вийшов надвір. Тієї ж миті його поглинув туман.
Фелікс трохи постояв і подивився на двері. За хвильку-другу з туману що ставав дедалі рідшим, показалися перші люди. До церкви прямувало ціле місто. Фелікс радо всміхнувся й злетів до Фабіана на дзвіницю.
— Сюди йдуть твої батьки й друзі, — сказав він. — Тепер я все беру на себе.
— Але, може, більш не треба дзвонити? — спитав Фабіан. — Якщо Оксамитовий Лицар пішов, а ці двоє вже нічим не зашкодять, то нічого страшного, мабуть, уже не станеться.
— Ми ще не знайшли угоди, — статечно відповів Фелікс. — Її треба знайти, щоб ваше місто й далі перебувало під опікою. І Оксамитовий Лицар не побіг світ за очі, як ти, може, гадаєш.
Фабіан відчув мороз поза шкірою. Про що це Фелікс торочить?
— Спускайся вниз і зустрічай людей, — спокійно мовив Фелікс. — Я дзвонитиму, щоб усе було гаразд. А якщо вони спитають, хто дзвонить, то скажи, що то пан Фікс. — І ангел йому підморгнув.
Фабіан глянув на нього так, ніби той звалився з неба. Звідки Фелікс знав, як саме йому довелося збрехати батькам? Хлопець подумав, що це була лиш одна з багатьох дивовиж, які він пережив упродовж усіх цих днів. Але тепер йому захотілося збігти вниз — до матері, батька та своїх друзів.
На невисокому гірському пагорбі поза містом скупчилося сила-силенна зацікавленого народу. Негода лютувала тільки над Вовчими Горами, немовби жаліючи довколишні хутори. Останніми днями люди з усього краю цілими юрмами кинулися до міста, щоб ближче подивитись на феноменальне явище.
Аж тут вони побачили, що густе море туману навколо міста розсіялося. На небі з’явилися досвітні зірки, і найясніше засяяла велика зірка на сході. Благовіст, який долинав до них крізь туман, раптом зазвучав сильніше. В слабенькому вранішньому світлі вони помітили якусь темну постать, що, кульгаючи, пройшла крізь міську браму й поволі поволоклася вбік передмістя.
Постать дісталась до дорожно-будівельної техніки, залишеної без нагляду. Виходить, робітники запідозрили щось недобре й дали драпака. Попереду всіх стояв здоровуцький екскаватор із землечерпальним снарядом. Постать залізла в кабіну, завела мотор, і екскаватор попрямував до міського муру. Там він зупинився, і люди завмерли від жаху, коли побачили, як звідти вихопився чорний снаряд і зі страшенним гуркотом ударився в мур. Одразу ж кілька метрів муру обвалилося. Екскаватор від’їхав трохи назад, щоб узяти розгін, і знов рушив на мур.
Та ось із міської брами вийшла ще одна незнайома постать, схожа на тінь. Люди стояли так далеко, що не могли гаразд її розгледіти. Постать рухалася важко й повільно і була більша за звичайну людину. На ній, здавалось, було повне бойове спорядження, а в руках якась довга зброя.
І тут чоловік, що сидів у кабіні, її побачив. Він розвернув екскаватор на незнайомця, і люди в натовпі стали задихатися, як тільки збагнули, що він вирішив збити з ніг того іншого землечерпальним снарядом! Невже вони стануть очевидцями вбивства?
Невиразна сіра постать повільно йшла далі, підняла зброю і кинула її просто в екскаватор. Очевидно, вона влучила в мотор, бо потім пролунав вибух, і екскаватор охопило полум’я.
При світлі вогню видно було високу тінь, що зайшла в браму й зникла в місті.
Фабіан збіг сходами в церкву, щоб кинутися батькам на шию. Вони обіймали одне одного і водночас плакали й сміялися. Понтус, Райн і Роза оточили товариша, боячись проґавити з його розповіді бодай слово. Понтус запитально звів очі вгору на дзвіницю. Фабіан на знак відповіді кивнув головою. Троє друзів полегшено зітхнули. Отже Фелікс живий-здоровісінький.
Однією з останніх у церкву зайшла Турдова мати, дружина змішувача фарб. Вона злякано роззиралась навколо, і губи в неї затремтіли.
— Ви не бачили Турда й мого чоловіка? — якось жалібно спитала вона, побачивши чотирьох синових однокласників. — Вони зникли ще перед бурею, і відтоді я їх не бачила.
Фабіан кивнув головою і показав рукою в куток, де примостився розгублений змішувач фарб Фабер, зібгавши у вузол свій чорний плащ і тупо дивлячись перед собою. Біля нього сидів Турд із маленькою фігуркою ангела в руках. У його ногах лежав плащ. Тепер у хлопця на обличчі не було ніякої задерикуватості. По його щоках текли сльози завбільшки з горошини, і він марно намагався 'їх втирати тильною стороною долоні. Плівка з очей зникла, і, здавалось, він усе бачив уперше.
Мати з полегкістю схлипнула й побігла обіймати чоловіка та сина. Маленька родина, завмерши в обіймах, так і сиділа собі на підлозі, поки люди довкола неї намагалися у всьому навести лад.