Мертва кров
- Автор: Омела Михайлина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-10-5
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мертва кров». Краткое содержание книги:
Інший головний герой — відомий поет Венчеслав Боголюбський також веде дивний спосіб життя — вдень спить, а вночі — приймає гостей, править верстки майбутніх книг, їздить по місту у справах… Обох головних героїв єднає те, про що ще ніхто не знає. Знають лише маги. Саме вони мають порятувати світ від опирів…
Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».
На обкладинці книги використано фрагмент картини Van Eyck.
— А ви знаєте, чому мій одяг був сьогодні мокрий, коли я приїхав до замку? — запитав він у Рєпіна і, не чекаючи відповіді, сам відповів: — Тому, що я опинився у річці саме через оцей автомобіль. Так, це, без сумніву, він! Автомобіль, який нас таранив. Хм, і стоїть так, щоб машини, які їдуть повз неї, не помітили слідів аварії… — А про себе подумав: «Людина, яка хоче мене вбити, була і зараз, мабуть, знаходиться у замку…»
Інна Іванівна підійшла до автомобіля у супроводі Саудландера і запитала:
— Чому ви так вирішили, Борисе Миколайовичу?
Буревий чемно посміхнувся, але нічого не відповів. Рєпін зазирнув у машину і уважно все оглянув. Буревому здалося, що він там щось знайшов:
— Ні, абсолютно нічого, — відповів Рєпін.
— Але мені здалося, що ви щойно щось тримали в руці.
— Це моя рукавичка, Борисе Миколайовичу, я її зняв, коли оглядав машину, і щойно знову одягнув.
На його руках були чорні шкіряні рукавиці з широкими рукавами, які зараз були в моді серед автомобілістів і авіаторів і чимось нагадували рукавиці часів французьких мушкетерів. Буревий заспокоївся.
«Те, що цей автомобіль стоїть проти руху, може вказувати не лише на те, що власник хоче приховати сліди аварії, а й на те, що він збирається знову скористатися цим автомобілем, вже повертаючись з замку», — подумки продовжував аналізувати ситуацію Буревий, а Інна Іванівна тим часом вже вдивлялася з явним жіночим інтересом в хлоп’яче обличчя Рєпіна і подумки порівнювала його з Сержем. Так, Рєпін виглядав більш мужнім за її кавалера. Несподівано в Інні Іванівні навіть спалахнула злість, що до її рук першим потрапив не Рєпін, а Саудландер, і вона з викликом запитала Рєпіна:
— А чому ви весь час сиділи у авто і не наважилися зайти до вітальні? Може, наше товариство не варте вашої уваги?
Рєпін подивився на неї у дзеркало і відповів:
— Я заходив у замок, оскільки був запрошений, але не побачив тієї людини, яку шукав. А потім, після всіх цих моторошних подій, вирішив повернутися додому…
Лише зараз Інна Іванівна помітила у поведінці Рєпіна якусь неприродність і багатозначно посміхнулася йому у дзеркалі. «Це — морфій, — подумала вона, — чи кокаїн…» І від цього відчула до Рєпіна вже майже любов. Отже, він мучиться так само, як і вона, і також шукає заспокоєння і порятунку в наркотиках. «Боже мій, він ще не знає, як ми потрібні одне одному». Вона дочекалася моменту, коли Рєпін знову подивився на неї у дзеркалі, і сказала:
— Коли повернетеся до Москви, відразу приходьте до мене. Я не запрошую вас, а заклинаю: приходьте!
Борис Буревий, який краєм вуха слухав розмову Інни Іванівни з Рєпіним, також поглянув у дзеркало і здригнувся: так, саме дзеркало йому зараз потрібно. Як же він, який з дитинства вчився окультизму, міг забути про дзеркало. Але тепер він нарешті дізнається про все…
Тим часом автомобіль Рєпіна вже під’їхав до будинку, де знаходилася квартира Орлових.
— Інно, я не хочу їхати ні до кого. Мені потрібна порожня кімната і самотність.
— Буде тобі кімната, а за самотність дякуй ось цьому хлопчику, — і жінка кивнула головою у бік Саудландера.
Рєпін від’їхав, а троє людей піднялося до квартири Орлових. Буревий відразу зачинився у кабінеті і вийняв з кишені дзеркало. Тепер йому було потрібне ще одне. Але більше дзеркал у кімнаті не було і Буревий вийшов на сходи:
— Інно, у вас вдома є ще одне дзеркало?
— Ти ж знаєш, я не люблю сюди приїздити. Пошукай, будь ласка, у кабінеті Сергія. Там лежить його портфель. Може, в ньому знайдеш. І зникни, прошу, до ранку!
У портфелі дзеркала не було, і Буревий побіг до спальні. Там, у одній з валіз, він знайшов те, що так довго шукав, — київське дзеркало, подароване Орлову Кримським-Корсаровим. Повернувшись до кімнати, Буревий роздягся догола, запалив свічку і почав, тримаючи дзеркала одне проти одного, створювати коридор. Буревий відчував, що ворог ось-ось з’явиться, але ще не знав, кого саме він побачить. Те, що зараз робив Буревий, було досить небезпечно для того, кого він викликав, адже при небезпеці він цього ворога може і вбити. Щоправда, для такого магічного вбивства потрібен глибокий льох за спиною, і обов’язково в будинку своїх предків. А саме вбивство могло відбутися в дуже простий спосіб — треба було просто різко захлопнути одне дзеркало іншим.
Інтуїція підказувала Буревому, що ворог у дзеркалі вже з’явився, але все ще залишався невидимим. Буревий почав вдивлятися уважніше, але так нікого і не побачив. Від присутності цього невидимого ворога Буревому ставало все моторошніше і моторошніше, адже він зараз не був готовий боротися з невидимкою. Більше того, він навіть не знав, як з цією невидимкою боротися, хоча як справжній маг мав би бути готовий і до такого повороту подій, але… Такого з ним не було навіть тоді, коли він проходив випробовування на звання лицаря ордену білої магії. Що ж роботи? І Буревий що є сили стулив два дзеркала докупи, та дзеркало з валізи Орлова чомусь раптом вислизнуло з рук і впало на стіл. Орлова охопив уже містичний страх. Невже його ворог — всемогутній астральний дух?