Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Можуть минути цілі місяці, перш ніж у мене з'явиться нагода прийняти вашу пропозицію, Блодхгарме, але я все одно дуже вам вдячна. Адже часом мені й справді варто відволіктися від своїх справ. А зараз раджу вам запастися терпінням, оскільки невдовзі тут буде купа людей. А ми, як вам, напевно, добре відомо, дуже цікаві створіння, тож на вас посипляться тисячі запитань.
— Ми готові до цього, пані Насуадо, — коротко мовив Блодхгарм.
Коли галаслива кавалькада короля Орина підійшла зовсім близько, а Сапфіра вже була готова приземлитись, у Насуадиній голові промайнула лиш одна думка: «Господи! Мені доведеться поставити довкола Блодхгарма цілий батальйон, щоб місцеві жінки не розірвали його на дрібні шматочки. Хоч це, мабуть, і не допоможе!»
ЗМИЛУЙСЯ, ВЕРШНИКУ ДРАКОНА!
Коли Ерагон відчув попереду загін із п'ятнадцяти воїнів, був саме обід наступного дня, відтоді як він з Арією втік з Істкрофта.
Юнак миттю сказав про це войовничій ельфійці, але та лише недбало кивнула йому у відповідь:
— Я теж їх помітила.
І хоча його супутниця намагалась бути спокійною, десь глибоко в душі Ерагона стала народжуватися тривога, адже важко було не помітити, як брови Арії кілька разів нервово звелися.
Перед ними лежала чиста рівнина, на якій, навіть за великого бажання, навряд чи вдалося б сховатися. Раніше вони вже не раз зустрічалися із загонами, проте тоді їх завжди супроводжували інші мандрівники, зараз же вони були тільки вдвох.
— За допомогою магії ми можемо викопати яму, а потім накриємо її гіллям і перечекаємо, доки вони не пройдуть, — запропонував Ерагон.
Але Арія заперечно похитала головою, продовжуючи швидко крокувати вперед.
— А що ми зробимо із землею, яка залишиться? — спитала вона. — . Адже воїни тут-таки її помітять і вирішать, що знайшли нору найбільшого у світі борсука. Крім того, не варто марнувати на це магію, краще залишити її для бігу.
— Я не знаю, скільки миль іще зможу пробігти, — скрушно пробурчав собі під носа Ерагон.
Безугавний біг уже й так добряче його виснажив: коліна пронизував пекучий біль, гомілки набрякли, а великий палець на лівій нозі почервонів і став удвічі більший. І як би юнак не замотував свої ноги, взуття все одно продовжувало їх натирати, не лишаючи жодного живого місця. Попередньої ночі Вершник загоїв кілька найбільших ран, проте від цього йому не стало легше, оскільки магія ледь не забрала рештки його сил.
За півгодини на обрії з'явилась жовта хмара куряви, і тільки потім Ерагонові вдалося розгледіти коней та їхніх вершників. Мандрівники продовжували бігти ще добрі десять хвилин, їм нічого було боятися, бо воїни не мали такого гострого зору, як вони, тож навряд чи змогли б їх помітити. Нарешті друзі зупинились і стали готуватися до небажаної зустрічі — Арія, діставши з торбинки сукню, натягла її поверх штанів, а Ерагон швиденько заховав Бромове кільце й вимастив брудом ліву долоню, аби замаскувати свою мітку — гедвей ігназію. Потому вони понахиляли голови, згорбились і попленталися вперед, насилу переставляючи ноги. Солдати мали подумати, що зустріли ще одну сім'ю біженців.
Ерагон уже давно чув стукіт копит і крики людей, які керували кіньми, проте минула добра година, перш ніж вони зустрілися на широкій рівнині. Коли загін був зовсім неподалік, Ерагон і Арія зійшли вбік. Поглядаючи спідлоба на дорогу, Ерагон помітив, як повз нього проскакало кілька вершників, але за мить довкола здійнялася така густа курява, що юнакові довелось заплющити очі. Геть нічого не бачачи, він продовжував уважно дослухатися до стукоту кінських копит і був дуже втішений, коли зрозумів, що половина загону вже проїхала повз них. «Схоже, вони не мають часу, щоб зупинятися й розпитувати нас, хто ми й куди прямуємо!» — радісно подумав він.
Але радіти довелося недовго. За якусь мить у курній запоні залунали крики: «Стояти!», «Тпру!», «Спинися тут!», «Спинися там!» — і п'ятнадцять вершників хутко оточили Ерагона й Арію. Перш ніж солдати встигли закінчити свої маневри, курява трохи вляглася, й Ерагон швидко присів до землі за великою каменюкою, а потім так само швидко підвівся.