Омріяний Рим
- Автор: Джонсон Борис
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-855-4
- Переводчик: Борис Превир
- Жанр: История
Электронная книга - «Омріяний Рим». Краткое содержание книги:
Мрію про Рим плекають як можливість досягти злагоди, процвітання та ефективної взаємодії народів, які могли б на тлі різних пріоритетів і політичних мотивів віднайти ідею спільності та мирного співіснування. Ця майстерно написана книжка переконає читача, що окремі політичні ідеї давніх римлян досі живуть у колективному несвідомому та за свіжого їх інтерпретування нині можуть бути напрочуд актуальними.
Що там ще маємо в цьому густому супчику з антитурецьких настроїв? Ще від часів Мехмеда II усі кому не ліньки невтомно звинувачують турків у «наповненні саду природи неприродними гріхами». Гадаю, тут можна нічого не казати на захист Туреччини, а надто в наш час, коли населення країни сягнуло 80 мільйонів і далі зростає. Нам слід заперечити хіба що, ймовірно, достеменно такі самі слова, сказані прем’єр-міністеркою Франції Едіт Крессон на адресу англійців. Можу лише додати, що колись чув (з надійних джерел, тільки вже не пригадаю яких), що, коли турецькі проститутки обіцяють вам «грецькі» розваги, а грецькі повії — «турецькі», і ті і ті мають на увазі те саме.
Значно гостріше стоїть питання з правами людини в Туреччині, бо тут усе далеко не ідеально. Утім, така сама ситуація з правами людини була в Греції, коли її прийняли до ЄЕС[121]. Безперечно, не можна давати Туреччині зійти зі шляху до ЄС, ми мусимо допомагати прогресивним силам і не дати країні скотитися в минуле. Жодних сумнівів, сучасна зневага й закритість Західної Європи — усі ці балачки патріархів, проповідників і політиків про «цінності» — починають віднаджувати турків від Європи. Країни Близького Сходу охоплюють щораз сильніші протурецькі настрої. Уперше від розпаду Османської імперії 1924 року Туреччина почала поширювати свій вплив у регіоні. З 2000 року подвоїлася кількість рейсів зі Стамбула до Дамаска[122]. З 2001 по 2005 рік потроїлася кількість арабських туристів у Туреччині. Того ж таки 2005 року в Турецькій Рив’єрі провели свої відпустки мільйон іранців. Отже, що краще для здоров’я планети — чимраз більша байдужість Туреччини до ЄС і потужніші її зв’язки з Іраном чи все-таки укріплення країни в Європейському Союзі та вплив цієї мусульманської держави на забезпечення миру в найнестабільнішому регіоні світу? Особисто я знаю, чого хочу.
То чому ж усі так вагаються? Чому ми вдаємо, ніби на заваді нам стоїть Кіпр, коли ніхто інший, як самі грецькі кіпріоти — наголошую, не турки — відкинули рішення ООН?
Саме час опуститися на самісіньке дно та проаналізувати основний аргумент, який лунав від усіх діячів (від Вінстона Черчилля до Бенедикта XVI), а саме, що найбільшою проблемою ісламського світу є, власне, іслам. Будьмо чесними й визнаймо, що в Черчиллевому аналізі економічних і соціальних наслідків сповідування цієї релігії є чимале зерно правди. Має бути щось про іслам, що дійсно допоможе пояснити, чому в мусульманському світі не сталося розквіту буржуазії, ліберального капіталізму, а отже, і поширення демократії. Стає дуже дивно, коли міркуєш, що за часів Римської/Візантійської імперії Константинополь упродовж кількох тисячоліть ніс світло науки світові, а за правління Османів перша друкована газета в Стамбулі з’явилась аж у середині XIX ст. Щось стало причиною того, що турки відстали на кілька століть.
Винуватцем затримки прогресу є фатальний консерватизм у релігії. Священні закони ісламу не можна змінювати й поліпшувати, тому на землях, де панувала ця релігія, реформи не були можливими. Винятком був лише уряд Османів.
Усім нам відомо про ранні культурні й філософські здобутки ісламського світу, ми знаємо, як халіфат оберігав і трактував праці Арістотеля та як мусульманські мудреці шанували його як найпершого «хакіма» (медика), при цьому на Заході про нього давним-давно забули. Безперечно, араби дали нам алгебру й систему числення. Дехто навіть твердить, що, якби мусульмани скористалися своїм флотом і перетнули Атлантику, світова історія пішла б зовсім по-іншому. 711 року мусульманський завойовник Іспанії Джабаль Аль-Тарік, чиїм іменем названий Гібралтар, завів свого коня у воду Атлантичного океану, вигукуючи:
— Невідома земле на заході, якби ж я міг дійти до тебе, то навернув би тебе в істинну віру!
А тепер уявіть, що було б, якби це дійсно сталося.
Одначе сталося зовсім не так. Християнська Європа знову розцвіла й захопила Новий світ. Протестантська трудова етика породила буржуазію, капіталізм, лібералізм, демократію й систему позик під відсоток, життєво необхідну для капіталістичного світу, проте, ясна річ, заборонену в ісламі. Турків поступово витіснили із Західної Європи, відступаючи вони лишили по собі кілька мусульманських анклавів, наприклад, Боснію й Албанію. Що далі відкочувався мусульманський світ, то більше озлобленості та розчарування нагромаджувалось у ньому, тому причиною майже кожного глобального військового конфлікту в сучасному світі — від Боснії до Палестини, від Іраку до Кашміру — є, у певному сенсі, образа, яку зачаїли мусульмани.
121
Європейська економічна спільнота.
122
Уперше цю книжку видано 2006 року, тобто до початку війни в Сирії.