Делілло Дон. Зеро К
- Автор: Делилло Дон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3306-5
- Переводчик: Максим Нестелєєв
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Делілло Дон. Зеро К». Краткое содержание книги:
Росс теж відчуває глибоку потребу увійти в інший вимір і прокинутися в новому світі. Натомість його син прагне жити й відчувати «мішанину подивів нашого часу тут, на землі».
Чудовий, щирий роман одного з найвидатніших письменників нашого часу. «Зеро К» — справжня ода мові й людяності, роздум про смерть та обійми життя.
Це був син Емми. Це був Стак.
Він валиться наперед, і камера відвертається, й ось хто це, син, хлопець. Тепер наближалися бойові танки, і мені треба було його знову побачити, бо хоча навіть сумнівів не було, це сталося надто швидко, і було не досить. Десяток танків ледачим стрієм перевалювалися через загорожі з мішків з піском, і я стою тут чекаючи. Навіщо б їм це знову показувати? Але я мав чекати, мені треба побачити. Танки рухаються по дорозі, на якій тримається знак з надписом кирилицею і латинкою. Костянтинівка. А під назвою грубо намальований череп.
Стак в Україні, у загоні самооборони, у добровольчому батальйоні. А що іще це могло бути? Я все дивився і чекав. Чи вербувальники знають його вік чи хоча б його ім'я? Він — рідний син, що повернувся додому. Ім'я при народженні, набуте ім'я, прізвисько. Стак — оце все, що я знаю, і, можливо, оце й усе, що треба знати, хлопчак, що сам став собі країною.
Я мав стояти, поки екран не потемніє. Я мав зачекати та дивитися. І якщо вони відправлять за мною супровід, то йому доведеться почекати. І якщо Стак знову не з'явиться, то хай тоді картинка блякне, звук пропадає, екран згортається, увесь коридор темнішає. Інші коридори порожніють, упорядкований людський потік, а цей коридор темнішає, і я стою тут із заплющеними очима. Усі ті рази, коли я робив це раніше, стояв у темній кімнаті, не рухаючись, заплющивши очі, дивний хлопчак і доросла людина, чи я прокладав собі шлях до подібного простору, довгого холодного порожнього коридора, де двері та стіни у відповідних барвах, де мертва тиша, і на мене лине тінь.
Коли вже темрява стане суцільна, я буду просто стояти та чекати, силкуючись ні про що не думати.
— 9 —
Я бачу таксі, припарковане за три-чотири фути від тротуару, а потім у риштаку чоловіка на колінах, роззутий, черевики поставив позаду себе, і він кланяється головою до асфальту, і за мить я розумію, що він таксист, і що напрямок — Мекка, він кланяється до Мекки.
Час від часу на вихідних я лишаюсь у гостьовій кімнаті батькового міського будиночку без обов'язків по кухні. Юнак, який займається цими питаннями, один з корпоративних портретів, обговорює подробиці в сучасній манері розповідних речень, що поступово виковзують у питання.
Думаю, інколи я ходжу в музеї, просто щоб почути мови, якими розмовляють відвідувачі галерей. Якось я йшов за чоловіком і жінкою від могильних позначок на вапняку з Кіпру IV століття до н. е. аж до «Зброї та обладунків», чекаючи, поки вони знову заговорять між собою, щоб я міг визначити мову чи хоча б спробувати або зробити дурнувате припущення. Думка про те, щоб до них підійти та ввічливо спитати, була для мене недосяжна.
Я сиджу перед екраном у кабінці з матового оргскла з позначкою «Інспектор з питань внутрішнього контролю й етики». Я тут гарно облаштувався, не лише стосовно своїх щоденних розпоряджень, а і в контексті методів, які я розробив, щоб виконувати необхідні обов'язки та відповідати місцевій мові.
Жебрак в інвалідному візку, нормально вдягнений, чисто поголений, без заплямованого паперового стаканчика, рука в рукавичці встромлена у вуличну кишняву.
Є широкомасштабна динаміка батькової корпоративної кар'єри, і є крайземля «Конвергенції», і я кажу собі, що не ховаюсь у житті, яке є реакцією на це або відплатою за нього. Потім, знову, я вічно стою в тіні Росса й Артис, і не їхні резонансні життя не дають мені спокою, а те, як вони померли.