Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Тікай звідси! Чаклун може повернутися кожної миті, і як знайде тебе — обом нам смерть!
Вітек перекинувся на комара і заліз у шпаринку в підлозі. За хвилину прилетів чаклун і, ледве зайшов до кімнати, вигукнув:
— Хто тут є? Я людський дух чую!
— Хіба не бачиш, що нікого немає? — спокійно мовила принцеса.
— Зараз немає, але раніше був! — ревів чаклун, бігав по кімнаті і придивлявся до кожного кутка.
— Не гнівайся! — заспокоювала його принцеса. — Хіба ж людина може сюди дістатися?
— Та знаю, що не може, — гордо сказав чаклун, — але все одно людський дух чую!
— Це ти, мабуть, приніс той дух із собою в одежі. Просякла людським духом у світі, то й пахтить, — сказала принцеса.
Чаклун промовчав і за хвилину наказав:
— Дай мені їсти!
Принцеса принесла йому накришеного заліза, чаклун узявся його гризти, аж із його потворного рота посипалися іскри, а коли з’їв до крихти — упав на ліжко і незабаром захропів.
Принцеса поприбирала, приготувала чаклунові сніданок із кришеного заліза, а потім лягла й собі, але всю ніч навіть очей не склепила. Вітек-комарик сидів у шпарині і чекав, що буде далі. Чаклун устав рано-вранці, проковтнув своє залізо і полетів у білий світ. Ледве він зник удалині, як комар виліз, перекинувся на людину, привітався з принцесою і розповів їй про свої мандри.
— Вітечку, — плакала принцеса, — я знаю, що ти мене кохаєш, але хіба це нам допоможе?! Мабуть, мені судилося страждати тут до смерті.
— Я вб’ю чаклуна! — вигукнув Вітек.
— Що це ти надумав?! — зітхнула принцеса. — Йому не вадить ані криця, ані отрута, ані вода, ані вогонь!
— Але ж він не безсмертний, — мовив Вітек. — Ми мусимо дізнатися, як його спровадити зі світу! Коли чаклун повернеться, поспитай його, може, він викаже свою таємницю!
Потім Вітек знову перекинувся на комара і заліз у шпарину, а принцеса взялася готувати обід.
Опівдні прилетів чаклун і ледве пройшовся кімнатою, як заревів:
— Тут хтось таки є! Я чую людський дух!
— Що тобі влізло в голову? — засміялася принцеса. — Ти ж сам казав, що до нас ніхто не добереться! Чи, може, ти боїшся когось із людей?
— Ні, не боюсь, тому що людська сила мені не зашкодить!
— Авжеж, хто б тобі зашкодив, коли ти безсмертний!
— Я не безсмертний, але небагато мені до того бракує,— запишався чаклун.
Принцеса довго в нього випитувала, аж доки він сказав:
— Бачиш, ондечки посеред лісу росте дуб? На ньому любить сидіти біла ворона. Якщо її хтось застрелить, упаде ворона на землю і перекинеться на чорну курку; якщо й курку хтось уб’є, перекинеться вона на мишу, а миша — на мідну кульку. Оту кульку треба комусь узяти, зарядити нею рушницю, що стоїть отут у кутку, і вистрелити в мене — отоді вже нічого мені не допоможе! Он воно як! — гордо закінчив чаклун. — Тому я й не боюся нікого!
Принцеса принесла йому обід, чаклун наївся і полетів. Тим часом Вітек зробився людиною, і принцеса показала йому той дуб. Потім він зробився комаром, виліз із башти, надворі перетворився в орла і полетів до лісу. Піднявся високо-високо над лісом і побачив на старому дубі білу ворону. Каменем упав він на неї, вхопив у пазурі і розірвав, але в ту ж мить зробилася з неї чорна курка, опустилася вона на землю і зникла у гущавині. З орла вродився лис, винюхав курку і зразу ж її придушив, але курка перекинулася в мишу і забігла у високу траву. Тоді лис зробився котом, учепився в мишу і з неї випала мідна кулька. Вітек із кота перекинувся орлом, узяв кульку в дзьоб і полетів до замку. Комаром проліз у кімнату, знову перекинувся на людину, набив рушницю, став проти дверей і почав чекати.
Незабаром загуділо-зашуміло, і чаклун зайшов до кімнати. Та тільки став він на порозі, як Вітек вистрілив у нього, і чаклун мертвий упав на підлогу. В ту ж мить усі мури розсипалися, двері до башти самі собою відімкнулися, і Вітек вільно вийшов разом із принцесою аж на берег моря. Там перетворив він себе й принцесу в орлів, піднеслися вони аж до неба і перелетіли через море. На тому березі перепочили й полетіли щодуху до замку, де були інші принцеси і Вітекові брати.
Перед замком обернулися вони на людей і побачили, що замість мурів і ровів скрізь ростуть пишні сади, замість дикого лісу розкинулись поля, села і міста, скрізь повно людей, веселих, щасливих.