Пісні далекої Землі [The Songs of Distant Earth - uk]

Він прикусив губу, щоб утриматись од сліз, несумісних з посадою старшого офіцера найвеличнішого космічного корабля всіх часів, і відчув, як йому на підмогу включається один із захисних механізмів мозку. У хвилини найтяжчого суму буває, що єдиний спосіб зберегти самовладання — то викликати в пам’яті якийсь зовсім недоречний, хай навіть комічний образ.

Так, у Всесвіті панує досить дивне чуття гумору. Лорен майже змусив себе вгамувати посмішку; яку ж сам Кумар мав би насолоду від того останнього жарту, який зіграв з ним космос!

— Не дивуйся, — попередила була його головний медик Ньютон, відчиняючи двері до корабельного моргу, звідки війнуло льодяним повітрям з запахом формаліну. — Таке трапляється частіше, ніж ти думаєш. Іноді це буває передсмертний спазм — наче якась неусвідомлена спроба кинути виклик Смерті. А цього разу, скоріше за все, це є наслідком втрати зовнішнього тиску та наступного замерзання.

Якби не кристали льоду, що позначали м’язи цього прекрасного юного тіла, Лорен міг би подумати, що Кумар не просто заснув, але що уві сні переживає мить блаженства.

Бо з мертвого Маленького Лева випинали чоловічі достоїнства ще сильніше, ніж за життя.

Аж ось сонце сховалося за невисокими горбами на заході, і з моря потягло вечірньою прохолодою. Каяк майже без брижів ковзнув у воду зусиллями Бранта та трьох найближчих Кумарових друзів, і Лорен мав останню нагоду на мить побачити спокійне й прекрасне обличчя хлопця, якому він завдячував життям.

До цієї хвилини майже не чути було плачу, та коли четверо плавців потихеньку відтягли човен до берега, весь натовп заголосив. І тепер уже Лорен не міг, та й не хотів, стримувати сльози.