Зоряний Корсар
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Серия: Зоряний Корсар #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний Корсар». Краткое содержание книги:
Після турбот дня правитель повертався до вілли і йшов до неї. її довгасті очі, схожі на темно-сині плоди хао, іскрилися радістю й сповнювалися таким непідробним захватом, що суворе серце Кареоса починало хвилюватися від давно забутого почуття, а на сухорлявому мужньому обличчі промінилася щира усмішка. Він цілував її чисті уста, вдихав гірську прохолоду зеленавих кіс, заплющував очі. І тоді правителю здавалося, що зникало все: Орана, невпинний тягар керування, не відомі нікому тривоги за майбутнє. На хвилинку він забував про все. Та хвиля не зупинялась. І вир життя знову захоплював Кареоса.
Гледіс здавалося, що так буде завжди. Вічний сон — прекрасний, ніжний, ніби імлисте марево на обрії. Хто ти — ніхто не скаже! Хмарка чи хвиля, птах чи сонце, пісня чи квітка серед зелених луків? Навіщо думати над тим?
У плин її дум раптово ввірвався тривожний голос. Скаламутив, посіяв якусь бентежність. Відігнала видіння, глянула на правителя. Він сидів у кріслі, ніби поривався вперед, пальці рук побіліли від напруги, на високому чолі залягли грізні зморшки. З екрана на нього дивився літній оранець. Сухе втомлене обличчя його було теж збентежене, в очах проглядав страх і непевність.
— Кареосе, — сказав він, — погана вість.
— Не дивуюся, — жовчно відповів правитель. — Мені останнім часом не приносять гарних вісток.
Гледіс не пізнала його голосу.
— Дев’ята зоряна експедиція зникла.
— Прокляття! — крикнув Кареос, ударивши долонею по підлокітнику крісла. — Що сталося? Чому ти — лідер експедиції — живий?
— Ти не дослухав, — винувато сказав космонавт. — Люди живі. Всі до одного.
— А корабель?
— Цілий.
— Тоді… він?.. — Притишено запитав Кареос.
— Корабель і люди в полоні, — гірко мовив космонавт. — Нас полонив Зоряний Корсар…
Гледіс затремтіла від тривоги і хвилювання.
Зоряний Корсар! Знову це зловісне ім’я. Вже кілька разів вона чула його. У спокійний плин життя планети згадка про Корсара завжди вривається, ніби гігантський камінь у гладінь озера, збурюючи його… Про Зоряного Корсара ходили легенди, але вважалося недозволеним, непристойним говорити про нього в хорошій сім’ї чи культурному товаристві.
— Де він зустрів вас? — запитав правитель.
— Перед поясом астероїдів.
— Ви захищалися?
— Так. Я увімкнув гравітаційний і радіаційний захист.
— І що?
— Все дарма, — зітхнув космонавт. — Люди Корсара пройшли захист, ніби його не було. Автоматика корабля була паралізована. Нас привели в шлюз на астероїді.
— Ти бачив його?
— Так. Він говорив з нами. Я пам’ятаю все, що він сказав.
— Зажди, — нетерпляче сказав правитель. — Де ти тепер?
— На супутнику Доріані.
— Лети негайно до мене. Ніде не затримуйся. Ще кілька запитань: він відпустив тебе?
— Так. Він нікого не затримував.
— Отже… вони добровільно? — жахнувся Кареос.
— Так, — похилив голову космонавт.
— А ти?
— Я людина честі і обов’язку, — гордо сказав лідер експедиції.
— Дякую, — тихо сказав правитель. — Я не забуду цього. До зустрічі. Чекаю.
Екран потемнів. У залу запливла напружена тиша. Гледіс зітхнула. Кареос різко обернувся, гостро глянув на дівчину. На якусь мить обличчя його пересмикнулося гримасою невдоволення.
— Ти тут? — запитав він.
— Так, мій любий, — жалібно відповіла вона. — А хіба ти не знав?
— Ні, ні. Нічого. Ти все чула?
— Чула, мій повелителю! Знову це ім’я — Зоряний Корсар! Воно тривожить мене.
— Ти вже чула про нього? — здивувався правитель.
— Чула. Але нічого певного. Я бачу, що у тебе неприємність. Розкажи мені. Може, я допоможу тобі?
Правитель голосно розсміявся.
— О наївна мила дівчинка! Вона хоче допомогти! Це чудово! Ні, справді, я не глузую. Я захоплений. Ха-ха-ха!
— У твоїх очах тривога. Ти нещиро смієшся. Якщо любиш мене, розкажи про Корсара. Чому він сіє тривогу і зло? Хіба планета не може приборкати його? Чому він ворогує з людьми? Навіщо полонив експедицію? Захопи його, адже ти всесильний?
Правитель спохмурнів. Пильно дивився на Гледіс, ніби вивчав її. Потім тихо мовив:
— Все не так просто, моя крихітко. Це сильний і небезпечний ворог. Звичайно, планета не боїться його, але в космосі… Там він має багато криївок, піратських кораблів, гаваней для зорельотів…
— Навіщо це йому? — здивувалися дівчина. — Хіба не краще жити на планеті? Весело, щасливо, разом з людством!
— Честолюбство, — сказав правитель, похитуючи головою. У його словах чувся жаль і співчуття. — Страшний бич. Для одних воно — тягар. Для інших — невгамована спрага. Властолюбство рухає ним. Таким він був ще замолоду.