Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
— Здається, я тут уже зайвий.
Зустрівшись з Рашеллю, я підхопив її, легку як пір’їнку, на руки.
— Привіт, люба!
— Здрастуйте, дядечку Стефане, — відповіла вона, поцілувавши мене в щоку. — Я так за вами скучила!
— Я теж скучив за тобою. Коли ти повернулася?
— Оце щойно з корабля. Я попросила дядька Клода не попереджати вас. Хотіла зробити вам сюрприз.
— Чудовий сюрприз, Рашель!
Я поставив її на землю й озирнувся, щоб вибачитися перед імператором за свою поведінку. Але було пізно: Падма вже сідав у поліцейський флаєр, що всю дорогу супроводжував нас. Привітно помахавши нам рукою, він зачинив дверцята, машина знялася в повітря й полетіла назад до Елізейського палацу.
Тим часом з флаєра, на якому прибула Рашель, вийшла висока світловолоса жінка й несміливо підійшла до нас. Коли вона наблизилась, я упізнав її по тій фотоґрафії, яку бачив у капітанській каюті „Зорі Свободи“. Жінка дивилася на мене широко розплющеними синіми очима, а на її гарному обличчі, такому схожому на личко Рашелі, застиг безмірний подив упереміш з переляком, ніби вона побачила воскреслого небіжчика. Власне, певною мірою так воно й було…
— Це моя мама, — сказала Рашель. — Її звати Луїза. Я їй багато про вас розповідала. На жаль, вона зовсім не розуміє анґлійської.
— Нічого, — відповів я ламаною французькою. — За цей час я трохи навчився говорити по-вашому. Добридень, мадам Леблан.
— Добридень, месьє Матусевич, — сказала вона тремтливим від хвилювання голосом. — Знаєте, я… я вже бачила ваші знімки. Проте не думала, що ви… що ви такі схожі…
— Мамо! — докірливо перебила її Рашель. — Я ж просила тебе!
Я звичним жестом скуйовдив її волосся.
— Все нормально. Я вже знаю.
— Знаєте? Хто вам сказав? Дядько Клод?
— Ні, я дізнався ще раніше. До того як ти сховала своє сімейне фото. До речі, навіщо ти це зробила?
Рашель нерішуче переступила з ноги на ногу.
— Я боялася, що ви… що ви неправильно зрозумієте. Тоді, в аеропорту, я підійшла до вас, бо ви… ну, схожі на тата. Але потім… пізніше я зрозуміла, що ви мені дуже подобаєтесь. Не через вашу схожість, а просто… просто…
— Просто тому, що я — це я. Так?
— То ви не ображаєтеся?
— Ніскілечки.
Личко Рашелі осяяла щаслива усмішка.
— Тоді все гаразд. Справді гаразд. Ви йдете до Тріумфальної арки?
— Ну, власне, збирався.
— То ходімо разом. Я теж хочу на неї подивитися. І прогулятися по Площі Зорі. — Рашель схопила мене і свою матір за руки. — До речі, дядьку Стефане, ви знаєте, яка її повна назва? La Place de l’Etoile de Charles de Gaulle. Останнє слово звучить як назва нашої планети, але тут це прізвище одного чоловіка. Одного з найвизначніших людей в історії Франції. Матуся каже, що він наш далекий предок. Правда, мамо?
Луїза Леблан підтвердила це, і ми, тримаючись за руки, неквапно рушили Елізейськими полями до Площі Зорі Шарля де Ґолля.
Люди знову йшли по Землі. По Землі своїх предків, по своїй щойно звільненій батьківщині. А над Землею сяяло блакиттю небо — чисте, мирне та вільне. Небо, що належало людству.
Відтепер і назавжди.
Книга друга
ЗРУЙНОВАНІ ЗОРІ
Пролоґ
Споглядаючи зорі, рідко замислюєшся про відстані, що пролягають між ними. А коли це й спадає на думку, то все одно в голові не вкладається, які вони величезні й неосяжні. Космос такий безмежний, що його реальні масштаби просто непідвладні буденній уяві. Навіть одна-єдина планетна система, крихітна цятка на карті Ґалактики, насправді має такі колосальні розміри, що жоден флот з усіх нині сущих і тих, що можуть бути створені в доступному майбутньому, не в змозі цілковито контролювати її.
Та що там планетна система! Взяти хоча б невеличку, але дуже важливу частину, по суті її ворота — дром-зону. На цій обмеженій ділянці простору зосереджені гіперканали, які, немов нитки величезного павутиння, простягаються від зорі до зорі і по яких можна потрапити в будь-який реґіон Ґалактики, не витрачаючи роки, сторіччя й тисячоліття на польоти з субсвітловою швидкістю. Зазвичай радіус дром-зони рідко перевищує п’ятнадцять мільйонів кілометрів. На перший погляд, це дрібничка у масштабах усієї системи — але тільки на перший. А насправді це секстильйони кубічних кілометрів, напхані понад сотнею мільярдів каналів, — цифри жахливі, запаморочливі, вражаючі. Ці цифри роблять будь-яку систему вразливою перед масованим нападом противника.