Алхімія слова [без ілюстрацій]

Потреба такої роботи для письменника пояснює, чому письменник не любить і воліє уникати тем, які виходять за рамки його знань. Потрібна певна самопожертва щоб дати вирвати себе із звичного середовища, із затишного кабінету, відірватись від мудрих і милих книжок і податися в шумний цех до машин, які пахнуть мастилом, слухати фабричний гомін, гучні голоси заклопотаних людей, поринути в плутанину гвинтів, болтів, підйомних кранів, а потім опинитися ще вище — в страшній сфері математичних формул, які приводять у рух цей світ гуркоту й скреготу. І на такі акти самопожертви письменник ладен іти не лише заради книжки в цілому, але нерідко для одного її епізоду, для двох–трьох фраз, навіть для одного–єдиного порівняння. Флобер відкладає рукопис початої «Іродіади» й пише листа відомому орієнталістові з проханням перелічити назви гір (до того ж лише двоскладові), вершини яких видно з фортеці Махаеро, письменник припиняє роботу до одержання відповіді, покликаної розвіяти його сумніви, виправити можливі помилки й уберегти від гріха, коли нехтується точність фактів заради ритму фрази. Коли Сментек у першій частині «Вітру з моря» повинен був грати на віолі, Жеромський зайнявся контрапунктом, ознайомився з різними смичковими інструментами, їхнім походженням та історією, і все це детально занотував у записнику.

Навіть якби такий матеріал згодом виявився б непотрібним, не ввійшов у сюжет чи в описи, романіст, будуючи дім для своїх героїв, повинен знати форму дверей, колір стін, розташування предметів на кухні, конструкцію ручки на дверях, в які увійде його героїня. А скільки неприємностей його підстерігає, якщо він не знає крою сукні й назви тканини, з якої вона пошита! Тут ідеться не про кучеряві описи, яких зустрічалося так багато в старовинних романах, а про речі, що зрослися з людиною і визначають її вдачу й життєві принципи. Адже ентомолог Фарб не заради мальовничості описував рослини, на яких живуть комахи, так і автори романів навчились у природодослідників шукати зв’язок між людиною і середовищем, у якому вона живе.

Наслідуючи приклад бактеріологів, що пробують щеплення на собі, письменники не бояться іноді вжити наркотик, щоб випробувати його дію, перш ніж описувати в романі, або ж міняють власний спосіб життя на незвичний і тяжкий, перш ніж впрягти в це ярмо своїх героїв.

Голод натуральності, непереборне прагнення проникнути в саму суть явища, яка буде втілена в слові, іноді обертається для письменника кошмаром, він буквально страждає, якщо в його творчому задумі лишаються порожні й неясні місця, котрі можна заповнити й прояснити лише з допомогою подальшого вивчення або ж глибшого проникнення в описувані явища. Починаючи писати книжку, письменник був певен, що знає її географію, прекрасно пам’ятає і уявляє собі всі частини ландшафту, і раптом виявляється, що сонце не відає, з якого боку йому сходити, а чайки марно намагаються знайти шлях до озера. В таких випадках письменник замикає шухляди письмового столу і пакує валізи. Так вчинив Флобер, перервавши роботу над «Саламбо» і вирушивши ще раз на руїни Карфагена, так він вчинив, коли подався на похорон мадам Понше, дружини лікаря, яка розбилася, впавши з коня. Флоберові був потрібен матеріал для опису поведінки Боварі на похороні дружини. Автор цих рядків теж перебував у подібному становищі, коли перервав роботу над «Олімпійським диском», щоб іще раз на місці відтворити для себе Олімпію початку V століття до н. е.