Смок і Малий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: П. Шарандак
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Смок і Малий». Краткое содержание книги:
Герой твору, молодий журналіст, з власної волі залишає велике капіталістичне місто і їде до Аляски. Разом з своїм приятелем Малим, Смок веде привільне, але сповнене небезпек життя золотошукача. Хоч сміливців всюди супроводжує успіх, однак вони не шукають зиску. Заради врятування друга вони ладні пожертвувати не лише останнім доларом, а й власним життям.
Смок розкурив цигарку і глянув на годинника.
— Нам треба робити це регулярно, — прошепотів він, — будемо витягати цеберку що п'ятнадцять хвилин. А тим часом…
Він втроє склав полотнину і стукнув крізь неї по каменю.
— Чудесно, чудесно! — в захваті стогнав Малий. — Він тихенько підійшов до стіни і виглянув у шпару. — Вони згромадилися докупи і про щось радяться.
До чотирьох годин ранку що п'ятнадцять хвилин стукала цеберка та рипав коловорот, що насправді не піднімали нічого. Потім непрошені гості подалися геть, і Смок та Малий полягали спати.
Коли розвиднілось, Малий оглянув сліди на снігу.
— Тут був навіть отой здоровило Біл Солтмен, — сповістив він. — Ось бачиш його сліди.
Смок глянув на річку.
— Готуйся приймати гостей. Он двоє вже йдуть через кригу.
— Еге. От хай Брек зробить заявки, тоді дві тисячі кинуться на цей бік.
Малий виліз на верх стрімкої скелі і оком знавця глянув на паколи, які вони забили.
— Воно й справді скидається на коліно великої жили, — сказав він. — Напрям її можна навіть під снігом простежити. Це кожного зіб'є з пантелику. Жила йде просто, а тут ніби виходить із землі.
Коли двоє чоловіків перейшли річку і виткий шлях через схил, то знайшли хижу замкненою. Біл Солтмен, що вів перед, обережно наблизився до дверей, прислухався, а тоді поманив до себе Скаженого. Зсередини чути було рипіння та скрегіт коловорота, що піднімав велику вагу. Ще трохи почекавши, вони почули, як цеберка стукнулась об камінь. І так чотири рази за годину. Тоді Скажений постукав у двері. Зсередини почулась якась тривожна метушня, потім запала тиша; знов щось зашаруділо, і через п'ять хвилин Смок, важко дихаючи, прочинив двері й обережно висунувся. Його обличчя та вся сорочка вкриті були камінним порохом. Смок привітався щось занадто люб'язно.
— Почекайте хвилинку, — сказав він, — я зараз вийду
Натягнувши рукавиці, він вискочив надвір і опинився віч-на-віч з своїми гістьми. Їхні уважні очі спинилися на його сорочці, вилинялій на плечах та вкритій порохом. На колінах його шароварів були сліди нашвидку зчищеного глею.
— Трохи рано для одвідин, — зауважив Смок. — Що це вас пригнало сюди через річку?
— Будемо щирі, — промовив Скажений. — Ви тут щось знайшли?
— Якщо ви шукаєте яєць… — почав Смок.
— Облиште це! Ми говоримо про справу.
— Ви, може, хочете купити землі? — швидко спитав Смок. — Тут дуже гарні ділянки. Але, бачите, ми ще не можемо продавати… Бо ще не розпланували виселка. Приходь на тому тижні, Скажений, і коли ти прагнеш тиші, я покажу тобі дуже гарне місце. Бувайте всі здорові. Жалкую, що не можу запросити вас до хати. Ви ж знаєте Малого… він такий чудний. Усе торочить мені, що оселився тут для затишку й спокою. Він оце саме заснув, і я б нізащо його не розбудив.
Смок гаряче стиснув їм руки і одразу ж зайшов у хижу, зачинивши за собою двері.
Вони перезирнулись і кивнули одне одному.
— Бачили, які в нього коліна? — хрипко прошепотів Солтмен.
— А плечі! Він, безперечно, лазив у колодязь. — Кажучи це, Скажений обвів поглядом вкриту снігом балку. І раптом аж свиснув.
— Ану, глянь, Біле! Бачиш оту яму? Це ж справжні розкопки. І з обох боків утоптаний сніг. Якщо це не родовище, то я просто дурень. Тут же справжнісінька жила.
— Та яка величезна! — гукнув Солтмен. — Справжня скарбниця!
— А вниз по схилу. Бачиш оте каміння, що виступає назовні? Жила пішла й по схилу.
— Ти поглянь краще на річку, — сказав Солтмен. — Весь Доусон суне сюди.
І Скажений побачив, що весь шлях аж чорний од людей. Від самого доусонського берега котився суцільний людський потік.
— Ходімо, заглянемо у той шурф, поки тут нікого нема, — мовив Скажений і швидко попрямував до балки.
Але двері раптом відчинилися, і вийшли обидва господарі.
— Гей! — гукнув Смок. — Що ви тут робите?
— Хочемо вибрати собі місце, — відгукнувся Скажений. — Гляньте на річку. Весь Доусон іде купувати ділянки, і ми хочемо вибрати першими. Авжеж, Біле?
— Звичайно, — відповів Солтмен. — Тут незабаром буле все місто.
— Але ми не продаємо тих ділянок, — відповів Смок. — Місця, що продаються, — праворуч, на скелях. А ця частина не йде на продаж. Ідіть назад.
— Але ми тут обрали собі місце, — заперечив Солтмен.
— А я вам кажу, що це не про вас, — гостро зауважив Смок.
— Ну, а коли ми тільки пройдемось, тоді нічого? — спитав Солтмен.
— Однаково. Ваші прогулянки мені набридли. Повертайте назад.
— А я вважаю, що ми можемо гуляти, де хочемо! — заревів Солтмен. — Ходім, Скажений.