Острів тисячі самоцвітів
- Автор: Пашек Мирко
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Соботович
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Острів тисячі самоцвітів». Краткое содержание книги:
— То як звешся? — повторив Джім і, відразу ж забувши, що питав Тікірі, звелів йому вилізти й стати проти світла.
— Здорово, — плямкнув Джім задоволено. — Хоч йому бракує якоїсь болячки. Але те з часом надолужиться. Лізь назад, плазуне! Я тобі кажу, не бійся мене, — такого пана не знайдеш собі й на краю світа. Я — Джім з Арізони, затям собі це!
Хоча Джім Піч був родом із Чікаго, а штату Арізона не бачив навіть з вікна потяга, проте корабель, з якого він дезертирував, мав горду назву «Арізона», й Джім залюбки додавав цю назву до свого імені мов титул.
— Що ти хочеш із ним робити? — спитав з підозрою Грегоріс.
Джім Піч з Арізони закурив сигарету й простягся на спині. Був він куди менший від грека й умостився під деревом увесь.
— Що ти хочеш із ним робити? — повторив Грегоріс.
— А тобі що до цього? Чи, може, ти на нього претендуєш!?
— Хто? Я? — спитав Грегоріс, сподіваючись, що Тікірі, котрий досі стояв перед деревом, не буде дурний і дремене звідси. Але хлопець вернувся до лігва, й Грегоріс подумав: найрозумніше — не дражнити Джіма. — Я?.. Аніскільки.
— Розумні слова, — похвалив Джім, у пориві великодушності вийняв з кишені й простягнув Грегорісові коробочку сардин. — Ось тримай. Як з'їси, дай вилизати бляшанку моєму мавпеняті. Бо воно тепер під моїм захистом. Тобто я приберу його до рук, а воно простягатиме свою руку. Зрозуміло?
— Цілком, — сказав Грегоріс і подумав, що Тікірі спіткало лихо, а втім, не найбільше, бо сяк чи так хлопцеві не лишалося нічого іншого, як жебрати. Тільки тепер він жебратиме не для себе, а для Джіма… хоча хто його зна… Хлопець, здається, не дурний. Тим часом Джім почав хропти, але Грегоріс не був певен, чи той не прикидається, аби підслухати, що він, Грегоріс, казатиме хлопцеві. Джім-бо дуже полюбляє такі дешеві трюки. Тож Грегоріс нічого хлопцеві не сказав. Та й взагалі, коли так подумати, навіщо йому бити горшки з Джімом і позбутися притулку лиш заради цього головатого хлопчиська, котрий уранці все одно втече, якщо має клей у голові.
Тікірі, справді, не міг нарікати на брак розуму, хоч і ніколи не куштував сирого ігуанячого язика в листі щавлю. Він навіть уторопав з Джімових натяків, чого американець хоче. Але хлопець не думав тікати з тієї простої причини, що думав тільки про Бандалу. Що йому той Джім з Арізони!.. Завтра Бандала вже напевно приїде, і все буде по-інакшому!
Про це Тікірі думав і цього прагнув — аби настало завтра, а з Бандалою все буде куди ліпше. Йому й на гадку не спало, що й завтра він верне до парку сам один, без Бандали.
Коли ввечері, тільки-но посутеніло, Грегоріс побачив, як Тікірі біжить побіля чагарів, він плюнув і сказав собі, що це його більше не обходить. Хлопець просто пришелепуватий. Або, може, Джім йому навіть подобається, — і таке трапляється.
Грек помилився, бо Тікірі повертав не до Джіма, а до нього, до Грегоріса, бо Грегоріс був єдиний чоловік, якого хлопець у Коломбо знав і якому довіряв.
На лихо, у парку був уже й Джім Піч. Саме чистив нігті гостряком ножа, що — як незабаром з'ясувалося — істотно вплинуло на хід подій. Заледве хлопець зупинився перед деревом, Джім кинув ніж на землю й підвівся:
— Скільки несеш?
— Нічого, — відказав Тікірі. Він не брехав, бо за цілий день навіть не спробував наслідувати інших хлопчисьок — приліпитися до якогось туриста, канючити, скімлити, плакати, доки це багатієві набридне й він дасть відчіпного. Не вмів Тікірі жебрати, та й бридко це йому було. І, крім того, він дуже довго сподівався, що ось-ось з'явиться Бандала, боявся прогавити, бігав од автобусної станції до гавані й знов назад… аж стало пізно, й туристи пішли до готелю вечеряти. Тікірі падав од утоми. А з утоми виросла безнадія, а з безнадії — спрагле бажання спитати поради в когось або принаймні почути щире слово.
Той хтось був Грегоріс, котрий тепер одвернув обличчя, аби не бачити, що буде далі.
— Як це нічого? — солодко спитав Джім. — Чи ти не знаєш, що я тобі звелів?
— Знаю, — відказав Тікірі.
— Повтори.
— Якщо втечеш, знайду тебе й зроблю з тебе печеню, — сказав Тікірі.
— І більше нічого?
— Ні, ще, — сказав Тікірі. — Як нічого не принесеш — одлупцюю так, що не встанеш.
— Правильно, — осміхнувся Джім Піч, зціпивши зуби. — А тепер скажи правду. Де гроші?
— Ніде, — простогнав Тікірі. — Їй-бо…
Не доказав. На млі ока Джім з Арізони підбив йому ноги, притис коліном до землі й, здушуючи лівицею хлопцеві горло, аби не кричав, правицею швидко й впевнено почав обмацувати бганки саронга, — відразу стало видно, що досвід у цьому Джім має справді неабиякий. А самоцвіт був такий великий, що його запрошки міг знайти й не фахівець.