Бумеранг не повертається
- Автор: Михайлов Виктор Семенович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: С. В. Биба
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Бумеранг не повертається». Краткое содержание книги:
— Про цей рукопис Томпсона, переданий вам Чарлзом Інгольсом, ми поговоримо пізніше.
Лассард, підвівши здивований погляд, одразу ж знову оволодів собою.
— Ваше справжнє ім’я, прізвище і професія? — наполягав Зубов.
— Я Патрік Роггльс, журналіст, — відповів він з ввічливо-глузливою посмішкою.
— Ви Рандольф Лассард. Ваша агентурна кличка — «Дайс».
— Громадянина на ім’я Дайс я не знаю.
— Слідство має показання свідків, які стверджують, що ви Рандольф Лассард.
— А хіба це злочин, будучи Лассардом, друкуватися під прізвищем Роггльс? Французький класик Анрі Бейль друкувався під прізвищем Стендаля? Хіба це не так?
— Аналогія непідходяща. Ви визнаєте, що ви Рандольф Лассард? — наполягав Зубов.
— Не бачу причин приховувати це. Так, я Рандольф Лассард.
— Крім того, ви Мануель Крус Ф’єрро, правда ж?
— Ви скоро запитаєте, чи я не Христофор Колумб! — захоплений зненацька, але все ще намагаючись глузувати, сказав Лассард.
Пропустивши цю репліку, Зубов наполягав:
— Ви Мануель Крус Ф’єрро?
— Я не знаю такої людини!
— Добре, я вам нагадаю. Ось журнал «Нуева Ера». Як вам відомо, він виходив у Буенос-Айресі. Ось, мабуть, знайома вам стаття «Гангстер Мануель Крус Ф’єрро», а ось і ваш портрет, полюбуйтеся! — сказав Зубов, показуючи Лассарду журнал. — Якщо вам і цього мало, я можу ознайомити вас із стенограмою заяви Уільяма Едмонсона для преси.
На обличчі Лассарда виступили плями. Кусаючи нігті, він сказав:
— Не розумію, яке це має відношення до моєї справи. Чи ви не вважаєте, що я повинен відповідати перед радянським законом за свою комерційну діяльність в Аргентіні?!
— Для того щоб оцінити по заслугах злочин, треба знати особу злочинця…
— Я просив би вас добирати вислови! Я не зробив нічого злочинного!
— І останнє: на початку минулого року в ресторані «Аврора» ви познайомилися з інженером Ладигіним і науковим працівником Якуничевим, назвавши себе Петром Роговим…
— Це брехня! — перебив він слідчого.
— На допиті свідок Якуничев показав, що пізніше, в ресторані «Європа», будучи п’яним і бажаючи продемонструвати перед вами свою обізнаність, він розповів вам про роботу інституту над створенням нової зенітної гармати.
— Це наклеп! Я нічого про це не знаю!
— Крім відповідальності за шпіонаж, ви відповідатимете за вбивство інженера Ладигіна, естонського громадянина Яана Сякка і замах на студентку Марію Крилову…
— Я всією душею любив цю дівчину…
— Ви любили? — перервав його Зубов і, подзвонивши, наказав: — Приведіть Пряхіна.
Злочинець у супроводі конвоїра ввійшов у кабінет і, побачивши Лассарда, попрямував до нього.
— У, шакал! — сказав він, стискуючи кулаки. — Шматок м’яса!
— Пряхін, ви знаєте цю людину? — спитав Зубов.
— Знаю, громадянине начальнику, це Петро Рогов, — відповів він.
— Коли і за яких обставин ви зустрічалися з ним востаннє? — спитав Зубов.
— Тринадцятого, напроти «Ударника», в саду.
— «…у справі замаху на Марію Крилову арештований Пряхін показав: — читав Зубов, — чоловік, який назвався Роговим, доручив мені вбити Марію Крилову, що відпочивала в Істринському будинку відпочинку, і як речовий доказ принести Рогову перстень з ізумрудом, знявши його з руки вбитої. За цю розправу з Криловою Рогов обіцяв мені винагороду в сумі п’ять тисяч карбованців». Пряхін, ви підтверджуєте свої показання?
— Підтверджую, громадянине начальнику.
Лассард, ні на кого не дивлячись, кусав нігті.
— Ну? Ви про цю любов казали? — запитав слідчий Лассарда.
— Темниш, контра! — кинув йому Пряхін.
Зубов подзвонив і наказав відвести Пряхіна. Коли злочинця відвели, слідчий сказав:
— Докази, висновки судовомедичної експертизи, результати досліджень і показання свідків повністю викривають вас у всіх злочинах. В процесі слідства вам будуть пред’явлені всі докази. — Зубов дзвоником викликав офіцера і спитав: — Марія Крилова тут?
— Крилова в прийомній.
— Запросіть! — наказав Зубов і підвівся назустріч.
Машенька ввійшла в кабінет. Яскравий рум’янець на щоках і неспокійні рухи свідчили про її хвилювання. Вона то скидала тонку шкіряну рукавичку, то знову надівала її.
— Здрастуйте, товаришко Крилова! — потискуючи їй руку, сказав Зубов. — У практиці слідства так робити не заведено, але… Ось полковник Каширін просив про це. Ми вам не заважатимемо?
— Ні, навпаки, — сказала вона і, привітавшись з Каширіним та Нікітіним, підійшла до Лассарда. Маша спокійно, з холодною цікавістю розглядала його, дивлячись ніби на диковинного заморського звіра, замкнутого в клітку зоопарку.