Віннету ІІІ
- Автор: Май Карл Фридрих
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-119-3
- Переводчик: Наталья Владимировна Сняданко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Віннету ІІІ». Краткое содержание книги:
— Тисяча чортів! Ото була ковзанка! Чого він хотів від мене?
— Не знаю!
— Чому ти стріляв у коня, а не в нього?
— По-перше, тому що він — людина, до того ж він у нас не стріляв. По-друге, ласó прив’язують до луки сідла, і якби я вбив вершника, переляканий кінь потягнув би тебе далі.
— Так, звичайно, я сам мав би здогадатися, — погодився зі мною Бернард, оглядаючи руки й ноги та дивуючись, що вони цілі.
— Ходімо назад до корови, — покликав я. — Час завершити підготовку туші і повертатися. Судячи з усього, тут не зовсім безпечно.
— А я думав, що тут нам нічого не загрожує, адже землі індіанців уже позаду.
— Дуже поширена помилка. Ці місця небезпечніші за інші. Замість індіанців, яких іспанці називають Індіанос Бравос, тут господарюють покидьки з мексиканських і американських штатів. Боюся, що скоро нам доведеться познайомитися з ними ближче.
Ми прив’язали до сідел найкращі частини коров’ячої туші і помчали слідом за нашим маленьким загоном, а вже незабаром наздогнали його. Наші товариші, чекаючи нас, рухалися неквапом, а потім взагалі спинилися перепочити. Коли Боб помітив шматки свіжого м’яса, то голосно закричав:
— Ах, маса Чарлі везти біфштекс! Зараз Боб принести гілки, розвести вогонь і спекти м’ясо.
Поки негр готував м’ясо, я розповів про нашу пригоду. Незабаром м’ясо зашипіло над вогнем, підсмажилося і стало з такою неймовірною швидкістю зникати в роті чорношкірого, що ми поквапилися приєднатися до нього. Всі були так зайняті обідом, що лише в останній момент помітили вершників, які наближалися до нас.
— Чарлі, — звернувся раптом до мене Сем, — коли доїси цей шматок, даси мені свою підзорну трубу, я хочу подивитися, хто до нас завітав.
— І хочеться тобі займатися такими дрібницями, коли ще не все м’ясо з’їли, — відповів я, але все ж негайно дістав трубу і притулив до ока.
— Вершники — три, п’ять, вісім. Так, вісім…
— Вони нас помітили? — запитав Бернард.
— Ну звичайно. Дим від багаття видно за кілька миль.
— Хто вони?
— Думаю, мексиканці. У них високі сідла й величезні сомбреро.
— Покиньте м’ясо й візьміть рушниці, — сказав я. — Можливо, непрохані гості вирішили потурбувати нас через того негідника, який намагався викрасти Бернарда.
Вершники наближалися, і тепер їх уже можна було роздивитися. Всі вони були в мексиканському одязі, а в одному з них я впізнав людину, коня якої мені сьогодні довелося підстрелити. За сотню кроків від нас вони розділилися на дві групи і під’їхали до нас із різних боків, немов намагалися оточити.
— Здається, джентльмени збираються поговорити з нами, — розвеселився раптом Сем. Подібні зустрічі завжди веселили його. — Якщо ви мені дозволите, я сам поговорю з ними.
Вершники оточували нас усе тісніше. Їхній ватажок виїхав уперед і звернувся до нас поширеною тут сумішшю англійської та іспанської мов:
— Хто ви такі?
— Ми — місіонери з Великого Солоного Озера, — відповів за всіх Сем, — їдемо до Каліфорнії проповідувати слово Боже, а заодно й інші слова.
— Попереджаю вас, нічого хорошого вас там не чекає. Хто цей індіанець?
— Він не індіанець, він ескімос із Нової Голландії[24]. Ми будемо показувати його за гроші, якщо нам більше ніяк не вдасться заробити.
— А негр?
— О-о! Це не негр, це адвокат із Камчатки, він їде на суд у Сан-Франциско.
Здається, цей мексиканець мав про географію дуже туманне уявлення.
— От тобі й маєш! — вигукнув він. — Три місіонери і чорт знає який адвокат крадуть у мене корову, а на додачу ще й намагаються вбити мого пастуха! Ну нічого, я навчу вас ввічливості! Я беру вас у полон і везу на моє ранчо.
Сем хитро посміхнувся і повернувся до мене.
— Поїдемо, Чарлі? — запитав він, підморгуючи. — Можливо, там вдасться наїстися досхочу?
— Спробуємо, Семе. Якщо в цього ранчеро менше ніж сотня слуг, то він нам нічого не зробить.
— От і добре. Здамося в полон цьому сміливцю.
Звертаючись до мексиканця, Сем запитав:
— Чи варто було вам турбуватися через такі дрібниці, сеньйоре?
— Не смійте називати мене сеньйором. Я дворянин, і навіть ґранд. Мене звати дон Фернандо де Венанґо-і-Колона де Молінарес де Ґаяльпа-і-Ростредо. Запам’ятайте це!
— Он воно що! Напевно, ви дуже важливий пан. Ми змушені підкоритися і покладаємося тільки на вашу доброту.
Ми слухняно встали, погасили вогнище і сіли на коней. Боб весело сміявся:
24
Тут очевидна неправда, бо Нова Голландія — історична назва Австралії, а тим часом ескімóси — група близькоспоріднених народів монголоїдної раси, що е корінними для широт північної півкулі від Гренландії до Чукотки.