Чорна зоря
- Автор: Вахек Еміл
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Володимир Соботович
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорна зоря». Краткое содержание книги:
Цією історією зацікавилися працівники Корпусу Національної Безпеки. Починається небезпечний поєдинок з ворогом. Після багатьох пригод цей поєдинок закінчується викриттям зграї шпигунів.
Повість сучасного чеського письменника Е. Вахека «Чорна зоря» дуже популярна серед читачів ЧССР, особливо молоді.
— Так, — потвердив Клубічко, — але тепер має розгорнутися найцікавіше. Стосовно цього ви досі були вельми скупим. Що вам відомо?
— У четвер вранці Вєра примчалася знову. Мовляв, знову мусимо їхати до Праги. Але тільки дорогою сказала, що маємо робити. Треба вдертися до вілли пані Салачової. «Я цього ніколи не зроблю», — відповів я. «Та я від тебе цього й не сподіваюся, — мовила Вєра, — залізу туди сама, а ти чатуватимеш в саду. Зрештою, йдеться не про справжній напад. Салачову треба тільки настрахати, аби стала поступливіша. Головне — покласти в альтанці оце», — і показала дилетантську акварель, котра зображає, якщо не помиляюсь, один з куточків Жегушицького парку. «Що це за фарс?» — спитав я. «Між Салачем і Салачовою домовлено: якщо вона отримує акварель, значить, його життю загрожує небезпека. Страховисько сподівається, що Салачова, аби врятувати Салачу життя, віддасть нам ту річ». — «Навіщо ж тоді нам удиратися до неї?» — спитав я. Вєра стенула плечима й сказала: «Страховисько гадає, що це на неї вплине». Кінець кінцем я погодився… Перелізли вночі через стіну. Я став так, щоб бачити вулицю. Вєра зняла комбінезон і по дощечках влізла до кімнати. Що вона там робила, не знаю, але за десять хвилин почув, як у віллі хтось калатає в гонг. За мить прибігла Вєра, в альтанці одяглася, поклала на стіл акварель і притисла її камінцем. Потім ми, мов навіжені, мчали до Брно. Тільки коли були майже дома, Вєра сказала: «Якщо це подіє, Салачова приїде завтра до тебе, до твоєї квартири в Пісарках. Не виходь нікуди до ранку». Я не на жарт злякався у Празі і відмовився. На це Вєра зауважила, що тоді чекатиме її сама.
— І проти цього ви не могли заперечити?
Тихий хитнув головою:
— Не зміг.
— Мабуть, вона сказала вам, що одержите гроші?
Тихий кивнув знову.
— Сказала, що одержу десять тисяч, якщо Салачова справді привезе ту річ. Але вона не привезла. Решту ви знаєте.
— Не зовсім… поки що.
— Коли я сказав їй, що в мене був підозрілий чоловік, котрий видав себе за працівника аеролінії, вона жахнулась і заявила, що повинна про це повідомити своє страховисько. Відтак прийшла ще раз, і ми домовились: якщо мене не заарештують, то я покличу її після півночі до «Колумбії». Далі ви знаєте.
— Маєте уявлення, де Вєра тепер?
Тихий похитав головою:
— Хай би вона провалилася в пекло!
— Цілком можливо, що ваше бажання справдилося, — неприязно мовив Клубічко й звелів вивести Тихого.
Тільки той пішов, Клубічкові доповіли, що приїхав професор і хоче його бачити. Соумар ледве зводив дух.
— Щойно приїхав до санаторію, а швейцар мені каже:
«Кілька хвилин тому про вас питала наша куховарка». — «Що з нею, — кажу, — пошліть її до мене; сподіваюся, нікого не отруїли?» І знаєте, вгадав, бо те, з чим вона прийшла, було пов'язане з вранішньою спробою мене отруїти. Оскільки небезпека лишається, повім кількома словами. Після полудня наша куховарка була вільна і на овочевому ринку зустріла жінку, дуже схожу на ту, котра хотіла мене отруїти. Пішла назирці і, мовляв, по ході впізнала, що то таки вона. В Целетні жінка перейшла вулицю й зникла в готелі «Стейнер». Наша куховарка спитала в бюро обслуговування, чи мешкає тут пані Алена Зікова, але, зрозуміло, про таку ніхто не чув. Отже, куховарка прийшла до мене і…
Клубічко підхопився:
— Хвилинку, зараз поїдемо туди!
За кілька хвилин перед готелем «Стейнер» зупинилися два автомобілі. Клубічкові потвердили, що сьогодні в готелі зупинилася пані Шашкова з Брно. Вранці пішла, повернулася чверть години тому і взяла ключ від свого номера. А незабаром про неї питав по-німецьки кремезний чоловік середнього зросту. Про що він з нею розмовляв, черговий не чув. Але за кілька хвилин пані Шашкова зійшла вниз. Одягнена була в коричневий дорожній костюм, у руці мала червону сумку. Звеліла вивести з гаража готелю її машину — голубий, зовсім новий «тудор» — і пішла з тим чоловіком. Мабуть, кудись поїхали.
Клубічко з телефонної кабіни подзвонив до КНБ і наказав вислати машини на всі дороги, крім Турновської. Оглядати кожний голубий «тудор».
— А тепер, Барбароссо, — сказав він Соумарові,— або йдіть їсти й спати, або везіть мене до Турнова.
— Само собою зрозуміло, якщо треба, я довезу вас хоч до пекла. Але чому саме до Турнова?
Клубічко знизав плечима:
— Цього я й сам добре не розумію. Просто мені спало на думку. Чому? Той чоловік уже знає, що програв. Певне, він весь час стежив за санаторієм і, побачивши, як я викликав людей у цивільному, зміркував, що йому залишається тільки зникнути. Проте дехто щось усе-таки, мабуть, знає про нього: подружжя Мюллерів та бідолашний Салач, і я повинен зробити все, аби він їм не заподіяв лихого. От чому треба їхати туди. Але спочатку подзвоню в Турнов і на Грубу Скалу, щоб пильнували їх, бо ті двоє відірвались од нас хвилин на десять.