Смак свіжої малини

— Може, тобі це тільки здається?

— Я ще ніколи не був так упевнений у своїх почуттях. А повір, що я зустрічав багато дівчат з цілого світу. Цього разу все геть інакше.

— Справжнє кохання?

— Проблема в тому, що я не знаю, які в мене шанси.

І що я маю йому відповісти? Надити туманними обіцянками чи зразу запропонувати дружбу?

— Все залежить від тебе, — він безпорадно подивився на мене блакитними очима.

— Яспер… я й сама не знаю.

— Без тебе я пропав!

— Я мушу це обдумати.

— Я знав, що ти погодишся! Ти чудова дівчина.

Я зітхнула. Може, кохання прийде з часом, як кажуть китайські мудреці?

— Коли ми могли б зустрітися? — запитав він. — Я, звісно, і надалі плачу. Вдвічі.

Усе це починає рухатись у неправильному напрямку.

— Не знаю, чи випадає мені брати гроші…

— Дівчино! Ти не береш їх задурно. На тебе чекає важка робота. — «Отак виглядає скандинавський романтизм. Важка робота за подвійну оплату».

— Якщо ти чекаєш, що…

— …не бійся, — обірвав мене Яспер. — Я теж зроблю, що зможу. Але успіх операції залежить від тебе. Точніше кажучи, від вправності твого язика.

Все ясно. Конкретику подано на таці.

— Як ти собі це уявляєш? І де? — гостро почала я. Нехай не думає, що досить подвоїти платню, і в нас, білявок, колготки самі сповзають на черевики.

— Я думав про якусь романтичну кав'ярню, щоб там було незабагато людей.

— Як на мене, при цьому взагалі не повинно бути жодних людей.

— По правді, вибір залежить не від мене. Ми домовилися, що я вишлю їй «мейл» десь наприкінці вересня, коли вона повернеться.

Я почала щось докумекувати.

— Хто повернеться? — запитала я.

— Таж вона. Жінка мого життя. Вона повинна відписати, де і коли ми порозмовляємо.

Я відчула величезне полегшення, наче хтось зняв із моїх плечей великий ранець.

— Проблема в тому, — тягнув Яспер, — що вона не говорить англійською. Ну, може, кілька слів. У свою чергу, я майже не говорю німецькою.

— То як ви збираєтеся бути разом?

— Є стільки способів порозумітися. Найважливіше, щоб вона захотіла бути зі мною. Це несамовита дівчина. Я ніколи такої не зустрічав. Повна розкутість, ще більша, ніж у тебе. Інші планують усе на десять років уперед.

— Я знаю таких, які розпланували все життя, — втрутилась я.

— А вона ні. Радіє тому, що тут і тепер. Поза тим, дуже любить тварин.

Невідь-чому я зразу подумала про Евку.

— А як виглядає та твоя богиня? Може, в неї чорне волосся?

— Ні, вона натуральна білявка. Доглянута, але без фанатизму. Не з тих, хто щомиті поправляє штукатурку. Але й не ходить із волохатими литками. Просто ідеал.

Я хотіла б, аби хтось так говорив про мене. І ще хотіла б про це знати.

— То що, — повернув мене до реальності Яспер, — візьмеш на себе роль перекладача?