Євангелія від Ісуса Христа

Але ми, захопившись цими міркуваннями, які, проте, мають певний стосунок до змісту євангелії, яку ми намагаємося написати, зовсім забули про свій обов’язок супроводжувати тесляревого сина до Єрусалима, куди йому вже зовсім мало залишилося йти. Він уже бачить місто перед собою, грошей у нього немає, але він цілий і неушкоджений, з натертими після тривалої подорожі ногами, але з не меншою рішучістю в серці, аніж тоді, коли вийшов із дому, три дні тому. Він приходить до цього міста не вперше, тому його серце схвильоване не більше, аніж годиться бути схвильованим серцю людини побожної, яка вже або скоро буде добре знайома зі своїм Богом. З цієї гори, що називається Гетсиманською або — що те саме — Оливковою, перед ним відкривається чудова картина архітектурних ансамблів Єрусалима — Храм, башти, палаци, житлові будинки, і місто здається таким близьким, що можна доторкнутися до нього рукою, але для цього також треба, щоб містична напруга в його тілі досягла дуже високого рівня і злилася з невичерпною могутністю світового духу. День наближався до кінця, сонце опускалося за далеке море. Ісус почав спускатися в долину, запитуючи себе, де він ночуватиме цієї ночі, у місті чи за його межами, раніше, коли він приходив сюди з батьком і матір’ю на свято Пасхи, вони оселялися поза міським муром, у наметах, що їх благодійними зусиллями цивільних та військових властей ставили для того, щоб надати притулок численним прочанам, і немає навіть потреби говорити про те, що чоловіків і жінок там оселяли окремо, і це правило стосувалося навіть малих дітей. Коли Ісус уже на смерканні дійшов до міського муру, браму вже зачиняли, проте сторожа дозволила йому увійти, важкі дерев’яні бруси засувів відразу гримнули, опустившись у нього за спиною, і якби Ісус мав якусь тяжку провину на своїй совісті, тобто належав до людей, яким повсюди ввижаються покарання за скоєні злочини, то, либонь, у нього виникло б відчуття, що він потрапив у пастку і її залізні зуби мертвою хваткою вгородилися йому в гомілку, або він сам собі здався б мухою, яка заплуталася в липучій павутині. Але у хлопця, якому тринадцять років, гріхів не так багато й вони не такі тяжкі, він ще не досяг того віку, коли люди починають убивати або грабувати, вони ще не дійшли до того, щоб давати неправдиві свідчення, жадати дружину ближнього, його дім, його раба, його рабиню, його вола або віслюка, вони ще не прагнуть заволодіти чимось таким, що їм не належить, а тому цей хлопець чистий і не має на своїй совісті жодної плями, хоч душа його вже й утратила первісну невинність, адже неможливо побачити смерть і залишитися таким самим, як ти й був. Вулиці міста були безлюдні, люди саме сідали вечеряти, іноді зустрічалися лише жебраки та волоцюги, але навіть ці намагалися заховатися у свої потаємні нори та закапелки, бо незабаром вулиці почнуть патрулювати римські легіонери на страх заколотникам і всіляким підривним елементам, що навіть у самій столиці держави Ірода Антипи творять свої чорні справи, не думаючи про те, що коли їх схоплять, то на них чекає страхітлива страта, як уже було у Сефорисі. У глибині вулиці, осяяний світлом смолоскипів, під брязкіт мечів та щитів і тупотіння ніг, узутих у важкі бойові сандалії, уже з’явився один із таких римських патрулів. Заховавшись у закапелку між стінами, Ісус дочекався, поки легіонери його проминуть, а потім вирушив на пошуки місця, де можна було б поспати. Він знайшов його, як і розраховував, на неозорому будівництві Храму, між двома вже обтесаними великими каменями, вони були накриті вгорі кам’яною плитою й утворювали нішу, в якій можна було примоститися на ніч. Там він з’їв свій останній окраєць черствого й уже цвілого хліба й закусив кількома сухими смоквами, які знайшов на дні своєї торбини. Йому хотілося пити, але води не було де взяти, й він вирішив перетерпіти спрагу.