Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Теллі промовчав.

Кармайкл посміхнувся.

— У вас є хлопчик на побігеньках. Ви його кудись посилаєте, і він повертається з пакунками. Можливо, він іде до бакалійника на Медісон-авеню і купує яйце. Або до ломбарду на Шостій авеню-за револьвером. Або… Та втім, я вже казав, що в будь-якому разі дізнаюся, в чому полягає ваш бізнес.

— І ви дізналися? — поцікавився Теллі.

— «У нас є те, що вам треба», — процитував Кармайкл. — Але як ви дізнаєтесь?

— Ви переходите до висновків.

— Я нажив собі головний біль — у мене не було сонцезахисних окулярів! — і я не вірю в чаклунство. Послухайте, містере Теллі, я по саму зав’язку ситий дивовижними маленькими крамницями, що продають незвичайні речі. Я дуже багато знаю про них — я писав про них. Чоловік іде вулицею і, раптом, його увагу привертає дивна крамничка, власник якої відмовляється обслуговувати його — він продає речі тільки ельфам — або таки продає йому подвійний магічний талісман. Пхе…

— Гм, — озвався Теллі.

— Гмукайте собі на здоров’я. Ви ж не можете перечити логіці. Або ви, займаєтесь старанно продуманим шахрайством, або це — маленька чарівна крамничка, а цьому я не вірю. Бо це не логічно.

— Чому ж ні?

— Через економічні фактори, — категорично заявив Кармайкл. — Припустімо, що ви володієте якимись надприродними таємницями — наприклад можете виготовляти телепатичні прилади. Гаразд. Тоді якого дідька виготовляти ці прилади, продавати їх і заробляти, таким чином, собі на життя? Варто лише використати один такий пристрій, прочитати думки якогось маклера і придбати саме ті акції, що треба. Тут є якась загадка — якщо ви такий усезнаючий, то для чого вам ця крамниця? Навіщо вдавати з себе Робін Гуда?

Теллі промовчав.

— «Я часто запитував себе, чому виноторгівці купують вино вдвічі дешевше, ніж продають», — процитував Кармайкл. — Ну, а що купуєте ви? Мені відомо, що ви продаєте — сонцезахисні окуляри та яйця.

— Ви допитлива людина, містере Кармайкл, — пробурмотів Теллі. — Вам ніколи не спадало на думку, що все це вас не стосується?

— Я міг би стати вашим клієнтом. — повторив Кармайкл. — Що ви скажете на це?

Теллі пильно глянув на нього своїми холодними блакитними очима. В них засвітилося щось нове. Він стис губи і спохмурнів.

— Я не подумав про таку можливість, — визнав він. — Що ж, за певних обставин це можливо. Вибачте, я на хвилину залишу вас.

— Звичайно, — погодився Кармайкл.

Теллі пройшов за завісу. Надворі машини мляво сунули уздовж Парк-авеню. Чим нижче сонце хилилося до заходу за Гудзоном, тим глибші сині сутінки западали на вулиці, дерлися вгору по барикадах будівель. Кармайкл уперся очима в напис — МИ МАЄМО ТЕ, ЩО ВАМ ТРЕБА — і посміхнувся.

У задній кімнаті Теллі припав очима до візиру бінокуляра і закрутив верньєр. Він повторив операцію кілька разів. Потім, кусаючи губу. — в нього була добра душа — покликав посильного і віддав розпорядження. Після цього він повернувся до Кармайкла.