Основи кримінально-правової кваліфікації

Лише вирішивши всі ці питання, можна прийти до висновку, що особа, яка розпочала посягання, не підлягає за нього кримінальній відповідальності у зв’язку з добровільною відмовою від вчинення злочину на підставі ст. 17 КК.

Посягання, від якого здійснюється добровільна відмова

Добровільна відмова у ст. 17 КК пов’язується з притягненням особи до кримінальної відповідальності або звільненням її від неї. Це означає, що посягання, від якого відмовляється особа, є кримінально караним, при відсутності добровільної відмови за нього настає кримінальна відповідальність.

Отже, можна зробити висновок, що добровільна відмова здійснюється щодо посягання, яке:

- передбачене певною нормою Особливої частини кримінального закону як злочин;

- вчинене при наявності всіх необхідних ознак складу злочину (з урахуванням його незавершеності);

- є суспільно небезпечним, на нього не поширюються положення про малозначність (ч. 2 ст. 11 КК), воно не вчинено при обставинах, які усувають злочинність діяння.

Якщо ж особа вчинила діяння, яке не відповідає названим вище ознакам — яке не є злочинним і за яке не настає кримінальна відповідальність — то їй і немає від чого відмовлятися. Так, не може мати місце добровільна відмова щодо об’єктивно суспільно небезпечного посягання, яке не є кримінально-протиправним, щодо діяння, яке через малозначність не являє суспільної небезпеки тощо.

У літературі висловлюється і інша позиція щодо природи діяння, стосовно якого вчиняється добровільна відмова.. Вона полягає у тому, що діяння, від якого вчиняється добровільна відмова, не вважається злочином, оскільки у ньому немає складу злочину ні закінченого, ні незакінченого[56]. Однак, така постановка питання суперечить, насамперед, змісту закону. Адже у назві і у диспозиції ст. 17 КК (як і в ст. 32 КК Російської Федерації) йде мова про добровільну відмову саме від злочину.

Припинення готування до злочину або замаху на злочин як умова застосування норми про добровільну відмову

У ст. 17 КК йде мова про добровільну відмову стосовно незакінченого злочину. Роз’яснюючи це положення, вітчизняні криміналісти вказували, що добровільна відмова можлива тільки на стадії готування до злочину та замаху на нього[57]. Таке формулювання міститься і в ст. 17 КК 2001 р. Видається, що при цьому допускається термінологічна неточність. Готування до злочину та замах на нього мають місце лише за умови, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Добровільна відмова, навпаки, характеризується тим, що злочинна діяльність припиняється за власною волею особи, при усвідомленні можливості продовжити вчинення злочину. Тому для характеристики посягання, від якого вчиняється добровільна відмова, недоцільно користуватися поняттями, які належать до попередньої злочинної діяльності. Потрібно, принаймні, говорити про стадії розвитку злочинної діяльності, які аналогічні готуванню чи замаху.