Помста професора Моріарті

— Зміг би, якби це давало більше влади й більше грошей.

— Я поїду в понеділок. Ось тут є адреса. Я сьогодні ж дам їм телеграму.

— Привези мені щось таке… справді гарне, — приховуючи роздратування, спробувала підлеститись Адела.

— Привезу таке, що дарують раз у житті! — сказав Луїджі.

Він уже й справді відчував потребу перепочити від своїх подвигів у Римі. Рим став огидним містом. Ще не затих відгомін політичних махінацій минулого року. В країні панував безлад, а поразка армії від ефіопів минулого березня спричинялася до падіння уряду. Відтоді минув рік, і додому верталися притихлі поранені й полонені, нагадуючи про нестабільність в Італії.

Санчіонаре згадував свою останню поїздку до Лондона й зустріч із великим Моріарті. Професор закликав тоді сприяти безладові, бо для них безлад — це процвітання. Цікаво, чи мав він рацію? Від розбитої армії користі було небагато. Але потім Моріарті показав, що він ні на що не здатний. Справжній невдаха. А вибратися на певний час із Італії було б добре. Весну незабаром змінить літо, а в спеку Адела завжди мала не найкращий настрій і бувала надто вимогливою.

Він поїхав до міста з Бенно, смаглявим, гострозорим, завжди готовим захистити від ворогів, а ворогів було багато, особливо серед сицилійців, які вирішили, ніби настала пора зміни влади.

Страсної п'ятниці Санчіонаре віддав данину вірі й був видимо зворушений врочистим ритуалом та співом. Він молився за душі своїх батьків та загиблих друзів-однодумців. Молився й за свою власну душу, роздумуючи про гріхи, що коїлися в цій юдолі зітхання та сліз.

Після відправи Санчіонаре повернувся до свого дому на вулиці Ванчі-Веччі, де прийняв кількох відвідувачів. Двом з них було доручено влаштувати пожежу у великому магазині на вулиці Венето. Підвищення цін стосувалося всіх, а власник цього магазину відмовився платити більше за честь бути під захистом людей Санчіонаре.

— Потрібна невеличка пожежа, — сказав він двом «піротехнікам». — Аби лише нагадати.

Ще один з його людей мав подбати про те, щоб було добре побито власника кав'ярні.

— Це вже після Великодня, — уточнив Санчіонаре. — І мені не потрібно, щоб він помер, зрозуміло?

— Так, хазяїне, — відповів гарний хлопець з міцними м'язами та кремезними, мов у статуї, плечима. — Убивства не буде.

Санчіонаре всміхнувся й помахом руки відпустив хлопця. Він був задоволений, бо не любив позбавляти людей життя, хіба що уникнути цього не було ніякої можливості. Хвилину він думав про завтрашню сповідь. Він висповідається в крадіжці, й це перекриє всі гріхи — від грабунку до вбивства, тому що вбивство — це теж крадіжка, крадіжка життя, смертний гріх, що після його щирого каяття буде відпущений слугою Божим.